<

Ернесто Сейхас де Армас: Тут моя сім’я, діти, внуки

Цей запис опубліковано більш як рік тому
23:48 | 28.05.2015 / Інтерв'ю /
Перегляди
2
/ Коментарі відсутні

Магістр фізики з Куби живе на Поліссі.

Доля закинула кубинця Ернесто Сейхас де Армас за тисячі кілометрів від рідного дому – на волинське Полісся. У селищі Головне Любомльського району, звідки родом дружина Ніна, оселився 25 років тому. Тут пустив міцне коріння – на Волині живуть діти, внуки, – пише Вісник
Нам відчиняє двері старого, але добротного будинку усміхнений Ернесто. Треба сказати, що усмішка не сходить з його обличчя. Запрошує до хати і сміючись пояснює:

– Селищна рада нам ордер дала: ну, как, кубінєц прієхал!

Так і живе тут із сім’єю вже 25 років. А приїхав Ернесто в Україну 1978 року разом з невеличкою групою молодих співвітчизників, щоб навчатися в Одеському держуніверситеті на факультеті ядерної фізики, бо такого на Кубі на той час не було. Але, як згодом виявилося, і в Одесі його теж не існувало. Тому закінчив в Україні звичайний фізфак. Тут познайомився з білявкою Ніною Пікалюк з Волині – з нею разом навчалися в університеті, там і відгуляли студентське весілля. Видно, що привабила його своєю вродою, бо на портреті у вітальні на нас дивиться гарна молода жінка. «Дєвчата у вас всє красівиє», – сміється Ернесто. До речі, він вільно розмовляє російською мовою, добре розуміє українську, навіть поліську говірку за стільки часу вивчив.
item-81-kubynec

Після закінчення одеського вузу Ернесто разом зі своєю дружиною та маленькою дочкою повернувся на рідну Кубу. Батьки схвально сприйняли українську сім’ю свого сина. За 140 кілометрів від столиці Гавани молоде подружжя викладало фізику в університеті.

– Ми жили добре, бо після лікарів викладачі на Кубі – це заможні люди. Дочка Альона там пішла у школу. Але через сім років ми мусили їхати в Україну – тещу паралізувало, а доглядати не було кому. У Ніни є ще брат. Але самі знаєте, дочка є дочка. Через півроку теща померла, тесть залишився сам. Стався путч в 91-му, дочка тут ходила в школу. І ми на Кубу не вернулися. Чого остались? Даже не знаю. Жінка не хотіла кидати батька…

Стали обживатися у Головному, Ернесто тут і охрестився. У селищі його називають хто як: Куба, Кубинець. Діти закінчили тут школу, дочка із сім’єю мешкає у Луцьку, зять – з Львівщини. Син Ігор неодружений, теж живе в обласному центрі. За ці роки Ернесто де тільки не працював – і технологом на заводі у Любомлі, і вчителем інформатики у місцевій школі, навіть барменом, а згодом директором ресторану.

Як би сутужно з грішми не було, раз у два роки їде на рідну Кубу. І не сам, бере із собою дітей, внуків. Батьки тепло приймають українську сім’ю, завжди чекають у гості. Свою мову Ернесто, звісно, пам’ятає, іспанською добре володіє донька, син розуміє. Тепер уже кількох рідних слів у цьому далекому від батьківщини краї навчив маленького Миколку.

– То мой хвостик, – мило усміхається до хлопчика, а той тулиться до Ернесто.

– Ваш внук? – цікавлюся.

– Ні, – стиха пояснює, певно, щоб малий не дуже дослухався до нашої розмови. – Миколка жінчин родич, він, скажемо так, з неблагополучної сім’ї. Так сталося, що у три місяці його з лікарні мали віддати у будинок малюка. Ми з Ніною вирішили його забрати до себе, оформили опікунство. Вже два роки Миколка живе тут, називає нас мамою і татом. Так ми – я у 53 роки, а жінка у 52 – знову стали батьками.

– Не важко тепер з малою дитиною?

– Нам то што, аби йому було добре, – сміється Ернесто і підхоплює хлопчика на руки. Той, як і його названий тато, постійно усміхається. Жваво підбігає до дитячої «стінки», яку купили спеціально для нього, підстрибує, підтягується. Словом, дитина щасливо живе у сім’ї, яка його любить.

– Чи сумуєте за Кубою? 
– О-о! – багатозначно вигукує Ернесто. – Часто говорю з мамою, сестрою по скайпу. Я б туди кожен день їхав. Так хочеться побути вдома. Але назовсім – ні. Тут моя сім’я, діти, внуки.
Олена Павлюк




WordPress › Помилка

На сайті виникла критична помилка.

Дізнайтеся більше про усунення неполадок WordPress.