<

Щоб відшукати рідню з Волині,яка зараз проживає в Іваничах, канадійка найняла детектива

Цей запис опубліковано більш як рік тому
20:54 | 18.04.2015 / Іваничі /
Перегляди
2
/ Коментарі відсутні
Марія Радзівіло з Іваничів показує невеличку фотокарточку, пожовклу від часу. На ній вона вже старшокласниця, з братом та батьками. А в центрі, на почесному місці, сімейна пара – це Микола та Настя Панасюки, які колись, ще до війни, виїхали шукати кращого життя за океан. Фото зроблене у той час, коли канадські Панасюки приїхали відвідати рідну землю, на якій не були 42 роки.
Для Марії Йосипівни Микола – рідний брат її діда. Пані Марія дуже добре запам’ятала той приїзд родичів. Була вражена, як дід Микола, вийшовши з колгоспного «бобика», яким його привезли в село, відразу став плачучи цілувати землю. А також пам’ятали його розповіді про перші роки в Канаді. Як доводилося корчувати дерева на ділянках, які їм роздавали, спати в наспіх зробленій хатині, де ночами по них бігали і кусали щурі. Вижили, започаткували свій бізнес, виростили дітей і навіть стали думати над тим, щоб повернутися на рідну землю.  Вони хотіли, щоб саме вона їх накрила після смерті. Саме тому і приїхали, придивилися навіть собі хатину, щоб купити. Але не встигли. Микола у Канаді дуже скоро захворів і помер, Настя пережила його лише на кілька років. З їхньою смертю і зв’язок між ріднею загубився. Минули роки…, – пише Вісник.

– Одного разу приїжджаю на роботу, а мене там чекає якийсь хлопчина, – розповідає Марія Йосипівна. – Перепитує, чи справді я в дівоцтві мала прізвище Панасюк і родом із села Топилище? Я здивувалася та підтвердила. І лише тоді хлопець, який назвався Андрієм, пояснив ситуацію. Виявилося, що його найняли розшукати нас родичі з Канади, а саме правнучка того дідуні Миколи і бабуні Насті – Дарлінг. Вона загорілася бажанням скласти родове дерево, тож просила ще й зробити фотографії всіх наших родичів, а також хати, в якій жили, місця, де поховані. Я провела Андрію екскурсію по рідному селу, він все зафіксував і потім скинув мені електронну адресу Дарлінг. Ось таким чином ми і відновили зв’язок із заокеанськими родичами. З Дарлінг ми тільки листуємося. Сідаємо з дочкою і через Інтернет перекладаємо. Поспілкуватися через «Скайп» чи у телефонному режимі не можемо, бо ми не знаємо англійської, а вона – української. Дарлінг молоденька ще зовсім, 25 років. Нещодавно вийшла заміж і народила дитину.

– А не збирається до вас в гості приїхати? – допитуюся.

– Ні, поки мову про таке не вели. Хіба що Дарлінг розказувала за свою бабусю Ганю, тобто дочку Миколи та Настуні Панасюків. Казала, що Ганя хоч і народилася в Канаді, проте виховувалася в українських традиціях і пам’ятає нашу мову. Проте заміж вона вже вийшла за американця, у неї народилося троє дітей, і вже ані вони, ані онуки мови предків не знають. Бабця Ганя живе далеко від онучки, тож Дарлінг попросила мене написати їй листа українською, а вона його перешле. То оце сиджу, збираюся з думками вже місяць…




WordPress › Помилка

На сайті виникла критична помилка.

Дізнайтеся більше про усунення неполадок WordPress.