<

Вибір є завжди. Історичні паралелі з історії православ’я

Цей запис опубліковано більш як рік тому
16:58 | 22.05.2016 / Блоги /
Перегляди
1
/ Коментарі відсутні

Ми часто звинувачуємо когось, себе, ситуацію, обставини у безальтернативності. У тому, що ситуація патова і виходу нема ніякого. У тому, що треба прийняти як є і скласти руки. Кінець – це коли на труну падає земля (кіномани скажуть – і цей міф розвінчано у другій частині “Вбити Білла” авторства Квентіна Тарантіно). Немає шляху. Немає вибору. Немає способу вирішення. Нема можливості. І майорить біла шмата поразки…

Віддавна зачитуюсь історією становлення релігії, тож запрошую на спільну мандрівку.

Іудея. ІІ вік до н.е. Тогочасна територія Ізраїлю перебувала під владою язичників. Єрусалимський храм зруйновано, а на його місці поставлена статуя Зевса – верховного бога греків. Антіох Епіфан проводив політику еллінізації населення. Єлиазар, а з ним семеро його учнів, відмовились принести жертви чужим божествам та визнали себе послідовниками Бога істинного, за що були засуджені і безстрашно прийняли смерть. Сьгодні ми їх знаємо як мучеників Маккавеїв.

Іспанія. ІІІ століття. Вікентій, учень Валерія Сарагоського, єпископа Августополя, рукоположений Валерієм в диякони та благословенний проповідувати в дієцезії. То був період, коли Римською імперією правив Діоклетіан, котрий увійшов в історію як один з гонителів християн. Вікентій прийняв смерть і долучився до сонму мучеників. Його мощі зберігаються у кафедральному соборі Валенсії.

Грузія. XIII століття. Серпень 1225 року. Армія Іване Мхаргрдзелі розбита в битві при Гарні. 9 березня 1226 військо хорезмшаха Джалал Ад-Діна входить в Тбілісі.

Царський двір – евакуйований в Кутаїсі.

Вороги, котрі були мусульманами, винесли з Сіонського собору ікони та склали їх на Метехському мосту. Всім жителям міста – чоловікам і жінкам, дорослим і малим – було велено: або ви переходите по ликам святих на той бік, або будете страчені. Сто тисяч прийняли мученицьку смерть і їх кров забагрянила річку…

Болгарія. ХVI століття. Георгій походив з знатної родини, що проживала у Софії. Довгождана дитина, посланий вже зрілому подружжю. Ті дали сину все найкраще, зокрема добру освіту, в тому числі привили любов до Святого Письма. На час, коли Георгію виповнилось 25, батьків не стало. Країна була під владою турків, котрі схиляли болгарів перейти в їх віру. Шанованого мешканця столиці відвели до правителя – намісника султана, котрий переконував прийняти іслам, та ревний християнин лишився вірним вірі свого роду. Ні вмовляння, ні залякування, ні побої, ні тортури не змусили відвернутись чоловіка від Христа. Тоді його кинули в багаття, де зустрів смерть. Останки перенесено в храм святого великомученика Георгія в місті Средце.

Двадцяте століття щедро доповнило сонм новомучеників за віру. Їм лишали вибір – залишитись вірним своїм ідеалам і померти чи зрадити – в першу чергу себе – і співпрацювати, наприклад, з НКВС. В архівах збереглось чимало документів, де священики та члени їх родин відмовлялись йти на співпрацю з системою, за що і були вислані на вірну смерть.

На неоголошеній війні, за переказами тих, хто повернувся з полону, українським офіцерам пропонують співпрацю з сепаратистами в обмін на волю. Давній лозунг – воля або смерть – знову в дії. Кажете, то гасло махновців? Не лише – згадайте часи Коліївщини.

Вибір є завжди.

Питання лише – чи страшно зрадити себе?




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *