Це моє місто. Луцьк.

Є міста, в яких ми живемо, є ті, в яких народилися, навчалися, які колись відвідували. Є міста мільйонники, сто-двісті-триста тисячники, є маленькі, провінційні міста. Є села міського типу, є міста – обласні центри, міста обласного значення, є районні центри. На мапах позначені міста – герої, міста – побратими, міста – держави… А є просто – МОЄ МІСТО! І в мене – це Луцьк!

Кожен камінець у Луцьку мені відомий, вулиці, провулки, скверики, парки, заплави, Старе місто – я все тут знаю! Луцьк – місто, де я народилася, виросла, навчалася, одружилася, народилися мої доньки, розлучилася… Тут поховані мої найближчі, живуть найдорожчі… Сміх, сльози, радість, сум, жаль, горе, біль – це ти, мій Луцьк!

Луцьк – місто моє мрії, місто, за яким я сумую. І знаю точно, що саме тут все і всі, хто мені потрібні.

Раніше я мріяла поїхати із Луцька, винила місто у якихось своїх невдачах, бідах, важких ситуаціях. А коли поїхала – зрозуміла: місто не винне. Тепер хочу повернутися до тебе, місто…

Ти таке древнє, але не старе! Ти – сучасне, розвинене, стильне, вбране у вишуканий смак, що зветься City. Ти місто Лесі Українки, саме ти виплекала багатьох відомих людей – Олесь Санін, Сашко Положинський, генерал армії УНР – Олекса Алмазов, тут був розстріляний Данило Братковський, вулицями міста ходила Галшка Гулевичівна, поетеса Надія Гуменюк. На луькому Підзамчі брязчали лати князя Вітовта, Любарта…

Тут ходила моя мамуся… Її серце перестало битися у 2004 році у Луцьку. Мамі було всього 46… Бабуся, дід – також покояться на кладовищі у Луцьку… Тут моє коріння, яке міцно тримає мене за місто…

Луцьк – не місто – герой. Це просто МОЄ МІСТО!!!!