Про вподобання читачів та журналістську совість

Сьогодні з роботою журналіста стикається кожен, хто переглядає новини у будь-якому вигляді. Але й ставлення людей, які «споживають» результати роботи журналістів, до представників цієї професії неоднозначне.

Хтось їх любить за здатність «дістати» самі сенсаційні факти та матеріали, хтось – недолюблює за нав’язування своєї думки, яка не відповідає позиції цієї людини. Але мало хто орієнтується в суті роботи журналіста.

Саме на ставлення, до представників цієї професії і хочеться звернути увагу, адже журналісти найчастіше присутні на місцях де трапляється якась трагедія чи злочин. І всі присутні, свідки події, просто перехожі, люблять присоромити людину з фотоапаратом та посвідченням, мовляв: «У людей горе, а вони тут фотографують. Мали б совість…». Парадоксальним  залишається те, що подібні претензії можна висловити й самим присутнім.

Так нещодавно я був свідком пожежі, що сталася у нашому місті і постійно чув за спиною подібні коментарі. І поки я виконував свою роботу, навколо зібралось не менше 30-ти людей, які просто стояли та нарікаючи дивились як палає будинок. Ця новина в нашому виданні мала безліч переглядів, коли дійсно корисні матеріали значно програвали у популярності.

І який вибір у журналіста, коли люди самі найбільше цікавляться чужими трагедіями. Не тим як змінити своє життя, вулицю, місто, а тим, що комусь погано. При цьому кожне видання бореться за читачів і намагається враховувати їх вподобання. Звідси і “начинка” кожного ЗМІ.

Так, совість журналіста з часом “черствіє”. І це специфіка професії. Так само, як і в лікарів, чи правоохоронців, які через специфіку своєї роботи стають байдужими до чужих трагедій. Але, що відбувається з нашими людьми?

Звичайно, в країні безлад, все набридло, всі злодії, але чи повинно це ще більше приваблювати до трагедій інших. Що зміниться, якщо людина взнає за день про три вбивства в Україні та 10-ть пограбувань? У її житті точно нічого. Хоча рівень незадоволення та депресії ще більше виросте. І завтра така людина зустріне на вулиці журналіста і розповість йому, який він “мудак”. А цей “мудак” тільки і буде, що чекати на якесь ДТП, бо щось дійсно корисне першому, тому, що не задоволений, читати не цікаво.

Я б з радістю писав лише корисні матеріали, про те, що може допомогти у житті: куди звернутись, коли вникають певні труднощі; як контролювати владу; який бізнес зараз актуальний та що робити в різних випадках. Але такі матеріали не потрібні виданням, бо більшості сучасних людей не цікаві і не набирають багато переглядів. Виходить, що останнім значно цікавіше читати про горе інших та розповідати знайомим які всі безсовісні, таким чином підвищуючи свою самооцінку та впливаючи на редакційну політику місцевих ЗМІ.