Нововолинськ: третя хвиля перейменування вулиць

Доконференційні  і післяконференційні нотатки (10.03.2016 р.)

Я публікую ці нотатки від імені сотні першорухівців, репресованих, вояків УПА, що відійшли у вічність. Все пізнається в порівнянні. Володимир немає проблем нині з перейменуванням вулиць, тому що у місті це вирішили вже давно. Але Володимир має проблему з приставкою Волинський, яка появилась ще в царські часи. Червоноград поки що не повернув собі назву Христинопіль. Нововолинськ має гарну назву і тут проблем нема. Але Нововолинськ має проблеми з назвами вулиць. І цьому є історичне пояснення. Місто народилося при войовничому атеїсту і диктатору Сталіну, і не менш войовничому  атеїсту Хрущову, який говорив: «Останнього священика ми будемо показувати в музеї». Місто задумувалось, як молоде соціалістичне місто, яке у 1980 році мало стати містом комуністичним, без культових споруд і відповідним набором вулиць.

Перша хвиля декомунізації Нововолинська (20 вулиць) – відбулась у 1992 році. Непоправною помилкою її є перейменування вул. Кірова на вул. Винниченка. У 1992 році мало хто знав, що у трагедії під Крутами в значній мірі винуватий соціаліст Винниченко. Саме тоді у 1992 році потрібно було дати вул.  Кірова назву вул. С. Бандери. І це було б гідним вшануванням провідника.

Під час другої хвилі перейменування у 2009 році було перейменовано 14 вулиць. Невдалим на моє переконання є «ялова» вул. С. Бандери – це відрізок автомобільної дороги на 15-ому Мікрорайоні. І ще принизлива, як для такої постаті як Ананій Рябченюк, заболочена 100-метрівка біля хлібозаводу (кол. вул. Лазо). Вул. Героїв УПА – це нижня частина Інтернаціональної, де немає жилих домів і 15 домів на вул. Зеленій – ні на одному з домів немає вивіски, що це вул. Героїв УПА. Проаналізувавши весь перелік перейменувань 2009 р., складається враження, що фейкові «декомунізатори» другої хвилі з усіх сил старалися зберегти недоторканими вул. Інтернаціональну, Піонерську, Дружби.

Прийшла третя хвиля перейменувань. Міська влада не чекала Закону «Про декомунізацію». Мене не включили в склад робочої групи. В моїх руках друге видання моєї книги  «Нововолинськ: історія у національно-демократичному та духовному вимірах 1989-2000 рр.» – це значить, що я щось знаю про місто. Не включили, щоб я, як висловився один кіногерой  «не возникал».  Газета «НМ» (14.02.2016 р.) публікує напрацювання 11 варіантів перейменувань. На сьогоднішній день на мапі міста маємо 8  вул. радянських і російських воєначальників, 8 вул. радянських і російських письменників і 5 вул. з радянським навантаженням. Газета запрошує мешканців для подальшого обговорення.  Я не ставлю під сумнів напрацювання робочої групи, але пр-кт Дружби і далі залишається недоторканим. Про яку дружбу йдеться? Між Україною і Росією? Прикро. Між Радянським Союзом і соцкраїнами? Старші люди пам`ятають, що як тільки в якійсь із соцкраїн засумнівались у правильності слів Леніна «Верной дорогой идёте, товарищи», так зразу ж туди посилались танки. Посилання деяких ново волинців про те, що на шахтах були бригади інтернаціональні за складом – то це була спроба розчинити, асимілювати західників. Брежнєв у своїх програмних виступах не скривав, що ми йдемо до нової міфічної спільноти – «радянський народ». Інший «комунізатор» Щербицький, прикладав зусилля, щоб це відбулося якомога скоріше.  Місцевий «комунізатор» М. Лейкін вимагав, щоб учні і вчителі у школі № 1 і на перервах спілкувалися російською мовою. Недавно цьому «комуні затору» присвоїли звання «Почесний громадянин м. Нововолинська».

Я посилаю в «НМ» додаткові пропозиції – перейменувати пр-кт Дружби в пр-кт Революції Гідності або Волонтерський пр-кт. Тим більше, що там знаходиться центр допомоги АТО. Але «НМ» мовчить. І ще я пропоную  увічнити у назвах вулиць О. Бобака, С. Борисюка, В. Бобицького – ці постаті залишили слід в історії міста, в письменництві, культурі, поезії. А пан Рожелюк на засіданні робочої групи каже, що ми не будемо присвоювати назви політичні, а будемо присвоювати імена вул. Тиха, Затишна і т. д. А хіба названі вище 3 особи є політиками? Я не пропонував прізвищ Ф. Свідерського, М. Слабика, Я. Федини –  про них потрібна окрема розмова.

Також я запропонував спорудити у місті Меморіал жертвам сталінських репресій. На початку 90-х їх було у місті біля 7 тисяч. Саме вони збирались з 1990 р. по 1995 р. (рік спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку) біля пам’ятного знаку-каменю Т. Г. Шевченка. В кінці 90-х знак  зник. Пам’ятаю, як антиукраїнські сили старалися не допустити спорудження пам’ятника Т. Шевченку на центральній площі міста (була спроба спорудити пам’ятник першобудівникам на цій площі, було закопування кісток кругом пам’ятника, коли уже  пам’ятник був  споруджений). Можно пропустити, що ненависний декому пам’ятний  знак  прибрали ці сили. Міська влада по цьому поводу мовчить. Міліція також мовчить. А біля цього пам`ятного знаку починались незалежницькі процеси у місті, збирались кошти на пам’ятник поету. Рекомендую кого це цікавить подивитись «Книгу пожертвувань на пам’ятник» в міському музеї – ви побачите, хто вносив кошти, а разом з тим, і хто не вносив. Учасниця Кінгірського повстання Анастасія Чеховець тричі вносила. Цей пам’ятний знак мав для Нововолинська історичне, художнє, сакральне значення.

Виросло у Нововолинську покоління, яке не знає, що колись у місті стояв пам’ятник Леніну. Потрібно на цьому квітнику прикріпити маленьку табличку: Тут стояв Ілліч і дата демонтажу.

Дякуючи і владі і громадськості міста, маємо, як для Нововолинська гарну площу В. Чорновола, але під флагштоком на другій стороні площі – масонська зірка. А чому було б не спорудити  таку зірку, як на кашкетах у нинішньої поліції?

Мешканцям вул. Піонерської, які проти перейменування цієї вул., раджу по частіше збиратися біля пам’ятника першобудівникам, який споруджений ще у 1990 р.

І на закінчення – потрібно зняти радянський герб над будинком на Майдані Незалежності, де знаходиться «Фуджі» і демонтувати Обеліск «Серп і Молот» біля шахти № 3.  «Карфаген повинен бути зруйнований». Є «Закон про  декомунізацію» і його потрібно виконувати. 4-ї хвилі декомунізації не повинно бути. Крапка!

Слава Україні!

З. Колбун, першорухівець, краєзнавець