Нотатки про творчу зустріч зі Святославом Пирожком. І ще дещо

До дня народження В’ячеслава Чорновола – 24.12.1937 р.
Вдячні ново волинці 01.12.1991 р. віддали за нього 50,3 %

Колись Іван Якович Франко писав:

Ти, брате, любиш Русь
Як хліб і кусень сала,
Я ж гавкаю раз в раз
Аби вона не спала.

То ж дозвольте мені, шановні нововолинці і краяни в черговий враз “гавкнути”.

08.12.16 у Нововолинській центральній міській бібліотеці відбулась зустріч із генеральним директором Волинської ОДТРК С. Пирожком та презентація його творів, зокрема “Українські душі. Телевізійні зустрічі з Євгеном Сверстюком” і збірка коротких есеїв “П’ять хвилин у суботу”. Керівництво бібліотеки запросило мене на зустріч як краєзнавця — кілька років тому я займався вивченням маловідомої у Нововолинську обласної конференції вчителів 1965 р. за участі Євгена Сверстюка під керівництвом секретаря обкому Дмитрука. Окрім того я мав письмовий дозвіл Євгена Сверстюка на ознайомлення з його “Судовою справою №50”, що знаходиться у Київському галузевому архіві СБУ.

Коротко про конференцію, яка була присвячена естетичному вихованню молоді. З виступу Євгена Сверстюка, дисертанта Київського інституту психології: “Перш ніж займатися естетичним вихованням молоді, потрібно нам усім навчитися говорити правду. Комуністичні вожді заварили кашу, а ми тепер цю кашу розхльобуємо”. З виступу завідувачки обласного відділення освіти Вербівської: “Те, що сказав Сверстюк, це його особиста думка. Ми (вчителі) з задоволенням їмо цю кашу, яку зварив нам Володимир Ілліч”.

Але повернусь до зустрічі із Пирожком, який подарував мені дві вищезгадані книги. У збірці “Пять хвилин у суботу” розміщена оповідка за 1990 р. з назвою “Розумні заднім числом”, в якій автор наводить витяги з віршів Тичини, Сосюри, Рильського, які вихваляли Сталіна. Саме ця оповідка спонукала мене в черговий раз “гавкнути” – а чи має шановний автор моральне право бути літературним критиком поезій цих людей?

….січень 1989 р. в газеті “Радянська Волинь” з’являється стаття С. Пирожка “Піна”, в якій автор доводить, що такі люди як В’ячеслав Чорновіл і його прихильники — це піна, накип на перебудовницьких процесах, які почалися у Радянському союзу. На цю статтю хлинула злива листв у підтримку позиції автора. Мій відгук у лютому 1989 р. відрізнявся від інших: “Автору “Піни” потрібно було взяти інтервю у В. Чорновола, а редакції “РВ” потрібно було б опублікувати “Принципи Української Хельсинської спілки”.

Читаю інші есеї-оповідки автора (їх понад 150, які хронологічно закінчуються 2008 роком), в яких наводяться коментарі про складність проведення трансформаційних процесів через совкову свідомість волинян. На зворотній стороні обкладинки збірника знаходжу весь послужний список посад та нагород автора, втім бракує ще однієї нагороди — автор був лауреатом премії Я. Галана. Зрозуміло, чому цієї нагороди бракує …

Задля справедливості варто відмітити, що С. Пирожко у своєму виступі на цій зустрічі признав, що він із Є. Сверстюком знаходились по різних сторонах барикад.

Я закінчив школу у 1955 р., ще до того як Хрущов у 1956 р. почав розвінчувати культ Сталіна. У моїй пам’яті залишилися деякі вірші тих років про Сталіна. Втім, я приведу слова “раннього” Сосюри з вірша початку 20-х років минулого століття, коли Сосюра тільки входив в літературу, як він на вимогу комуністичної влади “збільшовичував свою поезію”:

Якби жив тепер Тарас
Він був би членом ВКП
І пішов би він на бурю-буру
І не одного пана з вас
Він поставив би до муру.

Це ж треба дійти до такого святотацтва щоб “заднім числом” робити Т. Шевченка комуністом! Та усі ми пам’ятаємо проникливо- щемний вірш “пізнього” Сосюри “Любіть Україну”.

Такі особистості як Чорновіл, Сверстюк, Стус, Ліна Костенко — їх завжди одиниці. Таких як Святослав Пирожко — сотні, тисячі.

Зосим Колбун, першорухівець, краєзнавець.