На кого я хочу бути схожа

В дитинстві нас питають: ” Хто твій взірець, ідеал, на кого хочеш бути схожим?”

Ми на мить задумуємося, а потім називаємо ім’я якоїсь відомої особистості. Принаймні я так робила. Це – Леся Українка. Ларису Петрівну я обожнювала з дитинства. “Конвалії”, “Як дитиною бувало…”, “Contra spem spero”- бабуся пишається, що я його розповідала, коли мені не було ще 2-х рочків. Завжди з захопленням це розповідає і в очах у неї, така втіха і гордість, ніби я – маленька лауреатка Нобелівської премії в галузі літератури.

Потім ми дорослішаємо, ідеали кудись діваються і ми починаємо шукати себе і прагнемо бути ні на кого не схожими.

Пишучи тобі, моя зірко, привітання в твій ювілей, я зрозуміла, що хочу і завжди хотіла бути схожою на тебе. В першу чергу – у твоїй самовідданості роботі. Ти – лікар від Бога, я це точно знаю. Ти надихаєш займатися тим, до чого лежить серце, бо як по-інакшому приносити користь людям?

Ти – взірець трудоголіка, найкращого, я впевнена, якого я коли-небудь зустріну. Ти не вимикаєш мобільний навіть на відпочинку. Ти завжди готова допомогти всім, вилікувати всіх. Ти постійно у русі, завжди чимось зайнята, і відпочинок для тебе – це прилягти на хвильку, а потім встати і знову за діло. Ти – приклад надзвичайно інтелігентної жінки, до шарму і культури якої, я завжди прагнутиму. Ти – мій мотиватор, ти – моя муза, ти – моє натхнення. Завжди боюся тебе засмутити і розчарувати. Ти – моя друга мама, і найкраща бабуся. Ти – та, на кого я хочу бути схожа.

P.S. Зовсім неочікувано, вночі, як це звично для мене, я зрозуміла, що все, що я роблю, це для того, аби стати кращою і не розчарувати мою бабусю. Ми шукаємо ідеалів в книгах і фільмах, в співаках і акторах, в політиках і телеведучих, а вони – з нами від нашого народження.