Камери нагляду, як спосіб шпигування за громадянами?

Одну із них, нещодавно, встановили біля вікон службового кабінету міського голови Нововолинська В.Сапожнікова на другому поверсі міськради. Як би воно чогось, та й не сталося. Про всяк випадок. А декілька років тому там-таки – у нього під вікнами, зрізали чотири із шести красунь-ялинок, блакитних. Як мені пояснили компетентні люди, голова боявся замаху. Мовляв, зловмисник міг затаїтися вночі у камуфляжі із дробовиком, посеред густої хвої, а вранці… Ялинок шкода.

Знаєте, після всіх його «добрих справ» упродовж 4-х каденцій (вже й на п’яту офіційно зголосився), нічого дивного: іще й не такі фобії могли відвідати його, аж надто вже переобтяжену власними приватними клопотами, сиву голову. Навіщо ходити далеко? Візьмемо, хоча б, свіже «публічне» його звітування у робочий час перед залежними від нього працівниками бюджетних організацій – лікарями, вчителями, медсестрами, працівниками міської ради та її структурних підрозділів тощо. Куди, як кажуть, зігнали адмінресурс по доведеній завчасно рознарядці.

Або, за день перед тим, його годинне інтерв’ю у студії сайту «Буг», у оперетковій постановці. «Канкану» у виконанні оголених дівиць, тільки й не вистачало. Пам’ятаєте, французьку пісеньку у російському перекладі, яку виконував Леонід Утьосов і його дочка Едіт: «Все добре в нас, улюблена маркізо!..» То оце саме воно – один в один, у нашому Нововолинську.
Із камерами відеонагляду теж дуже цікава історія. Як проконсультували мене фахівці, кожна із них коштує від трьох до п’яти тисяч доларів. У різних районах міста таких встановлено п’ять чи шість. Прикиньте, якщо брати по середній ціні, вийде 24 000 у.о. Або, за нинішнім курсом, коли $ 1 коштує 23 гривні = $ 552 000 грн. Ох і Віктор Борисович! Одна справа, якщо камери були встановлені за його власні гроші (проте, добре знаючи «щедрість» В.Б., я це категорично відкидаю) і зовсім інша – за людські, назбирані фіскальними службами. Такі самі встановлені на шикарному приватному палаці нещодавно заарештованого С.С.Бочковського, екс-голови ДСНС. (Тьху-тьху, щоб не зурочити) Знаю, що декілька разів міліція завдяки камерам відеоспостереження, розкривала деякі злочини. Але, для чого такі дорогі? Із 50-кратним збільшенням, та зумом («zoom» – значення фокусноого віддалення) та найвищими якісними характеристиками? Згідно яких можна відзняти рухомі об’єкти на, майже, кілометровій відстані. Ми ж не у Німеччині чи США живемо. Можна було і трохи скромніші та дешевші, скажімо, китайські, що не набагато гірші, встановити. Ота злощасна відеокамера на підвіконні службового кабінету «всенародно» обраного нами наймита, нещодавно знаходилась набагато вище… Тепер мені зрозуміло чому, майже миттєво, міліція у ніч із 23 на 24 вересня 2011 року поклала на мокрий асфальт двох неповнолітніх братів. Котрі на стіні стадіону написали метровими буквами: «Сапожніков – ворог нації!» Та заклеїли його мужнє обличчя на стелі, де тепер Небесна Сотня, агіткою із відповідним написом. Позбиткувались тоді над двома хлопцями менти. Покопали. І над їхньою мамою морально наглумились… Проте, коли в Координаційній раді НРУ тричі били вікна, а стіни та двері розписували антиукраїнськими гаслами і символами то ані міліція, ні муніципальна поліція не допомогли, хоча очевидно, й мали якісну картинку із фізіономіями зловмисників. Патріоти тоді написали письмову заяву та надали фотодокази, назвавши прізвища і адреси нововолинських комсомольців, (котрими керував місцевий член політбюро ЦК КПУ, правда нині його вже звідти вигнали) які могли це зробити. Міліція розслідування не проводила…

Вочевидь, камери нагляду дозволяли міському голові в «online” режимі відслідковувати пиятики, що влаштовувались на свята із «височайшого» дозволу місцевих депутатів на газонах через дорогу, біля міськради – у громадських місцях. Ніби у часи милої його серцю тоталітарної держави – СССР, яким керувала КПСС. Спостерігав голова на моніторі чи бува не складають міліціонери, викликані по «102» Бідзюрою, протоколи на п’яниць за розпивання спиртних напоїв у Парку культури – невідомо. Все могло бути. Але, міліціонери вчиняли таке неодноразово: не складали, робили вигляд, що нічого не бачать – порушували закон на догоду місцевій владі! І всі про це знали. В тім числі й сам мер та всі начальники міліції, котрі змінювались, ніби магазини із патронами у АК-47 під час бою в АТО. То для чого міській громаді такі слуги? Хай підшукають собі менш «виснажливу» і спокійнішу роботу.

Я собі думаю часто: ну чого нам, українцям, не вистачає? Господь дав все, що потрібно для життя, як ніде на планеті. Родючі землі, на яких все росте і зеленіє із квітня по грудень. Помірний клімат, якого немає ніде. Придатний для вирощування всіляких збіжь, овочів і фруктів. Працюй – не лінуйся! І дасться тобі. Корисні копалини – вугілля, уранову та залізну руди й торф… Буквально все – починаючи від золота і мідних покладів до бурштину, якого неміряно на Поліссі. І який черпають кому тільки не ліньки. У пустелях Гобі чи Сахарі, в Арктиці або Гренландії люди пристосувались до життя посеред розпечених пісків і лютого холоду. І живуть матеріально, краще від нас, українців. Бо не дурні і вміють мислити. А наші дуже вміють втікати у світи – на все готове. До інших народів, які самі собі, за сотні років страждань та боротьби здобули право на краще життя та свободу. Український пересічний люд не сприймає правди. Рабсько-споживацька психологія жене нас подалі від рідних країв. Не хоче «хахол» наводити порядок у власному домі. Це ж так страшно! Що про нього подумають? І в тюрму можуть посадити. І переслідуватимуть. Краще втекти з України та скористатися працею і потом інших племен та стати яничарами, які ненавидять все дідівське. Подалі від жорстоких чужинців, котрі із давніх-давен живуть в Україні. Тепер нами правлять їхні діти і онуки, гноблячи та грабуючи корінне населення. Воля просто так не дається. Потрібно мати неабияку терплячість і хист. Впертість, якщо хочете. Яка допоможе знову і знову повертатися до омріяної віками мети – достойного життя у власній, вільній і незалежній державі.

Знаєте, отака одна камера коштує не набагато дешевше від загальної вартості робіт по облаштуванню Алеї героїв Небесної Сотні. Дивно, правда ж? Яку через 9 місяців, у авральному порядку, взялася доводити до пуття місцева влада. Нескромного запитання про «відкати» із, можливо, завищених розцінок у кошторисі створеного міськими посадовцями певних служб, задавати не буду. Бо це «святе». І дехто буде півроку хворіти зажерливою жлобською хворобою, коли цього не станеться… Хоча, сам кошторис хотілося б, в оригіналі та й помацати руками, трохи. Та порівняти із розцінками робіт в інших – державних організаціях.

Я палкий «шанувальник» талантів місцевого, владного корупційного істеблішменту. Особливо, коли це стосується «прозорості», «гласності» і щоденної та всепоглинаючої брехні у діях місцевих службовців на противагу обіцянкам, задекларованим у їхніх передвиборчих програмах. Всі оці корупційні огиди творяться майже у відкриту, навіть без спроб законспірувати їх. Бо місцева знать саме так і звикла діяти за стільки років перебування біля бюджетного корита. І на моє глибоке переконання, саме вона намагалася вщепити пияцтво, наркоманію і злочинність у організм територіальної громади міста та створити умови, при яких ці гидкі звички стали б частиною субкультури у середовищі молодих людей Нововолинська. Що частково, на жаль, їй і вдалося зробити. За останні роки місцеві можновладці, а також правоохоронці, судді, прокурори і спецслужбовці перетворились у добре організовану та вишколену корупційну систему. Із вертикальними та горизонтальними, добре налагодженими схемами і зв’язками, що ведуть до найвищих столичних кабінетів. Звідти покривають місцевий злочинний бомонд: бездіючи та гальмуючи процеси національного відродження на місцях і у столиці. Ця система (або вітчизняна мафія) пронизала всі владні інституції українського суспільства зверху до низу. Члени якої, мали б згідно присяги на вірність Українському народу, боротися із цими ганебними явищами, а насправді стали її невід’ємною частиною.

На кого ми можемо поскаржитись в у постянуківській Україні, що веде криваву війну за свої суверенні території із давнім своїм ворогом і загарбником – «старшим російським братом»? Злодіям, що сидять у, нібито, правоохоронних органах, на таких самих злодюг у місцевій владі? Чи хабарникам-прокурорам на хабароїдів у лікарнях, школах і місцевому врядуванні? Чи нагору, на самий «олімп» – найвищим корупціонерам, що отримують свої «долі» із общаків «смотрящіх», зібраних на самих низах – із рядових владних бандитів?
Чи може, скаржитись «чесним», як скельце журналістам провладних ЗМІ, більшість із котрих є прирученими і запроданими, разом із кишками за 30 срібняків? І які є ще й «агентами впливу» своїх високих господарів. Для утримання у покорі і меншовартості, «сірої маси». Думати ми вже не маємо часу. Іще трохи – його і на дії більше не буде. Діяти вже. І негайно. Згаяний час – смерть для люду.

07.04.2015р.
Анатоль Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща, журналіст. Нововолинськ