Декомунізація по-старочорторийськи

Я. мешканець м. Нововолинська з 1967 р(народився в 1937 р.), уродженець с. Старий Чорторийськ, приїжджаю в село принаймні раз на рік – там стоїть хата моєї матері, там поховані мої батьки. При повороті з Варшавського шосе на дорогу до села проїжджаючи бачу купу цеглу від розваленої стели, яка сповіщала, що дорога ця веде до села Старий Чорторийськ.

Декомунізація почалась – подумав я. І дуже помилився.

В селі я зустрівся із вчителем краєзнавцем, пенсіонером Іваном Григоровичем Чебом, який краще аніж будь хто знає історію села, етимологію назв Черторийськ, Чарторийськ, Чорторийськ, з приставко. Старий і без неї. Все в нього записано в комп’ютері. Виявляється, що сільський голова Микола Михайлович Шулипа самочинно вирішив змінити назву села. Це він підтвердив пізніше в розмові зі мною, яка була неприємна як для мене, так і для нього.

Виявляється назва місцевого монастиря звучить не дуже благородно – Старочорторийський. Якщо прибрати слово «старо» ( а для цього начебто є підстава – немає, начебто, вже станції Новий Чорторийськ) і замінити назву Чорторийськ (в цьому згадується слово чорт) на назву Чарторийськ – це вже інша справа, є прямий зв’язок із князями Чарторийськими.

– Я тисячі гривень вкладав і вкладаю в цей монастир – каже сільський голова мені гордовито.

З одного боку приємно, що запущена в колгоспні часи споруда стала ошатною, хоч і розписана по канонам московського патріархату. Так, цей сільський голова може собі дозволити робити такі вклади – він володіє пилорамою ще з часів появи незалежності України. Але чомусь сільському голові не приходить в голову думка, що частина його тисяч поступає до патріарха Кіріла, а потім в бюджет Росії, і повертаються ці кошти в Україну у вигляд танків і цинкових гробів?

– Для мене є авторитетом покійний народний депутат Єрємєєв. А що доброго зробив для села Антон Бутейко? – питає сільський голова у мене.

І не відомо йому, що Бутейко відмовився від посади посла в Румунії в часи Кучми, став потім нардепом-законодавцем, а ще пізніше заступником Міністра закордонних справ, працював на незалежність України. Вернувся після чергової поїздки з Москви дуже хворим. Посилаюсь на думку Скіпальського – російська ФСБ (колись КДБ) підсипала радіоактивного полонію. Його можна підсипати навіть на дверну ручку – і людина стає недієздатною.

– Чому не декомунізується пам’ятник загиблим у Другій світовій війні біля клубу ? – запитую я.

– Зірку знімемо – відповідає голова. Але я заявляю, що декомунізація цього пам’ятника не повинна закінчитись зняттям тільки зірки.

– Яка доля мощей, які знаходились у підземних приміщеннях монастиря? – запитую я.

– А ми їх повикидали – така відповідь голови.

Господи, думаю я, він жертвує тисячі на монастир, але ні монахів, ні його не цікавить, чиї ж мощі знаходились під монастирем.

Пам’ятаю з дитинства – в селі цю споруду називали костел. Знаю, як створювався монастир. По селі комуністи пустили чутки, що можуть приїхати поляки і забрати споруду. Хоча в селі немає, мабуть, ні одного поляка. Приїхала представниця Маневицької райдержадміністрації Марія Садова, натиснула на попереднього сільського голову, щоб він організував сільський схід, на якому б вирішили передати споруду під монастир. Організація сільського сходу такого великого села – справа кропітка, тому сільський голова сфальсифікував рішення сільського сходу (де юре схід не відбувся). І маємо те, що маємо. Як ченці монастиря заважали появі церкви Київського патріархату на сусідній горі я писав у 2002 р. у статті «Святотацтво освячене вірою». У 2012 р. Владика Михаіл приїздив на 10 річницю поламання хреста.

Уродженець села Сокіл Іван – член УПА, а потім кулеметник у радянській армії, який отримав звання героя Радянського союзу за бої на території Польщі до цього часу не увічнений на Луцькому меморіалі пам’яті. Хакімов і Єршов ( не українці, що загинули під селом Старий Чарторийськ) – увічнені, а українець – Сокол Іван – не увічнений. Але сільському голові за бізнесовими справами ніколи цим займатися .

Наближаються вибори. Хотілося б, аби мешканці села (чи територіальної громади) були більш розсудливими при обранні наступного голови.

М. Нововолинськ, Зосим Колбун, краєзнавець.

P.S. Шановний пане Андрію, оскільки в приймальній Волині Нової не змогли вмотивовано відповісти мені, чому відмовляють в публікації цих нотаток на ї сторінках, прошу розмістити їх на сайті Буг. Моя версія — нещодавно в церковних колах Московського патріархату було відзначено 15-річчя цього монастиря. В нотатках є кілька епізодів, які негативно висвітлюють його діяльність, а це неприйнятно для очільника МП області митрополита Ніфонта. Звідси висновок — “Волинь Нова” не така вже й незалежна “громадсько-політична” газета.
З повагою,