<

Як би не заплутатися у тенетах реформи

Цей запис опубліковано більш як рік тому
17:25 | 29.07.2015 / Статті /
Перегляди
2
/ Коментарі відсутні

«Село бєз сєльсовєта» — таку іронічну характеристику іноді можна почути на адресу жителів віддалених сіл нашого краю.

Хтось це сприймає з гумором, інший може й образитися, а комусь все одно. Втім, є перспектива, що у найближчому майбутньому ці слова можна буде адресувати фактично кожному сільському жителю Любомльщини, позаяк у нашій державі активно взялися впроваджувати у життя реформу місцевого самоврядування.

Без сумніву, головна її мета — благородна: створити самодостатні громади, які могли б самостійно розпоряджатися заробленими коштами, розвиватися і вирішувати проблеми соціально-економічного розвитку, а ще — наблизити адміністративні, соціальні та комунальні послуги до місць проживання громадян. За задумом, для цього об’єднаним громадам передадуть значну частину повноважень та суттєво змінять Бюджетний кодекс, щоб перерозподілити надходження від податків і зборів у бік збільшення дохідної частини бюджетів новоутворених громад.
Нагадаємо, нещодавно обласна рада затвердила перспективний план розвитку, згідно з яким на території нашого краю замість нині діючих місцевих рад мають сформуватися об’єднані територіальні громади з центрами у місті Любомлі, селищі Головне і селі Гуща (див. карту). При цьому дві сільради — Зачернецька і Почапівська мають відійти до Луківської громади сусідньої Турійщини.
Звісно, на папері все воно наче б гладко, та не все так просто у реальності, і це підтверджується під час громадського обговорення на місцях. Відчувається певна недовіра до цієї справи з боку громадськості. На схожі висновки наводить й нещодавнє опитування очільників місцевих громад про настрої населення щодо майбутньої реформи, проведене редакцією нашої газети. Переважна їх більшість визнає, що об’єднання — справа потрібна, адже в основному наші сільради дотаційні, і власних коштів у них мізер, тож про яку спроможність можна говорити? А от коли доходить до того, кому із ким об’єднуватися, тут вже виникають варіанти. Скажімо, якщо у Запіллі, Бірках, Підгородному, Машеві розуміють: якщо об’єднуватися, то краще

— з Любомлем, то у більш віддалених сільрадах цієї частини краю не все так однозначно: одні закликають йти до міста, інші, як один із варіантів, пропонують створити ще одну громаду з центром у Вишневі, до якої увійшли б території сільрад південної частини району. Тим часом, у райцентрі ідею об’єднання підтримують.

— Зрозуміло, що в такому разі Любомлю, який і так є самодостатнім, доведеться взяти на себе утримання населених пунктів нинішніх десяти сільських рад, які є значно слабкішими у фінансовому плані, — каже міський голова Роман Ющук. — Але нині такою є позиція держави, і міськрада її підтримує.
Не дуже прагнуть об’єднуватися за запропонованим перспективним планом у Римачах. Принаймні, таке враження склалося під час сходів селян, які відбулися минулої неділі. Більшість людей висловлювалися за те, щоб приєднатися до Любомля або ж до Вишнева. Мовляв, з цими населеними пунктами краще транспортне сполучення. Дехто взагалі пропонував лишити все так, як є. Схожої думки і у Хворостові: «Поки що громада вирішила ні з ким не об’єднуватися, — каже сільський голова Петро Пархомук.

— Хоча, якщо виявиться, що Любомльська громада, до якої нас планують долучити, виявиться самодостатньою, тоді можна буде щось вирішувати. В іншому випадку — який сенс об’єднання?».
Відбулися минулої неділі сходи селян у Рівному. Тут місцеві жителі не проти об’єднання, але за умов, що центр громади буде у їхньому селі, а не у Гущі, як планується. Відтак, аби уникнути «перетягування ковдри», доведеться шукати компроміс.

Незадоволені проектом реформи і в Згоранах, адже в такому разі, щоб потрапити у Головне, де розташовуватиметься центр громади, доведеться робити пересадку у Куснищах. Щоправда, до селища є пряма грунтова дорога, але щоб туди ходив автобус, потрібно ще зробити тверде покриття, яке, як відомо, коштує великих грошей. Хто цим займеться? Як альтернатива, звучала пропозиція зробити центр громади у Куснищах. Тим часом, як розповів Згоранський сільський голова Сергій Левчук, нині ведуться перемовини щодо об’єднання з жителями Столино-Смолярської і Полапівської сільських рад. Що з цього вийде — побачимо.

Непросто і на східних теренах. Скажімо, якщо у Зачернеччі більшість розуміє, що найкращий варіант — приєднатися до Лукова, то у Почапах такої думки дотримуються далеко не всі. Зрештою, якщо перспективний план буде втілений в життя, доведеться перекроювати межі нашого району, а районний центр від того ближчим до сіл не стане: і до Любомля, і до Турійська відстань приблизно однакова.
В цілому процес обговорення реформи об’єднує ще один негативний, на думку автора, аспект: людям прозоро натякають, що об’єднуватися слід винятково у рамках перспективного плану. Відверто кажучи, одразу пригадується методика, за якою у 30-х роках минулого століття проводили колективізацію. «Яке ж це тоді добровільне об’єднання?» — таке питання лунало чи не в кожному селі.

— Зрозуміло, що реформа самоврядування потрібна, у цьому мало хто сумнівається, — каже голова райради Микола Сушик. — Інша справа — шляхи її втілення. Коли ініціатори реформи наголошують на добровільності, то цей аспект все ж варто враховувати. З іншого боку, у нас в районі сформувалися декілька справді багатих сільських рад, а поряд з ними (можна сказати, більшість) — такі, що ледь животіють. Тут уряд штучно стимулює до об’єднання, забравши податок на доходи з фізичних осіб. Відтак, реформа полягає ще й у тому, щоб багатші ради змогли «витягти» бідніших. Одним словом, реформу слід проводити, керуючись принципом «сім раз відміряй, раз відріж», але й затягувати такий процес до безкінечності теж не варто.

Наостанок кілька суб’єктивних суджень автора, які, втім, не претендують на істину в останній інстанції. Реформа місцевого самоврядування і справді потрібна, як і самодостатні громади. Та варто зауважити, що у структурі населення нашого Любомльського краю, як, зрештою, і багатьох інших районів України, переважає сільське населення. А, як відомо, запорукою гармонійного і сталого розвитку села завжди була наявність виробничої бази, зокрема, аграрного профілю. Відтак, державним мужам логічно було б разом із реформою місцевого самоврядування подумати над темою стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва, відродження аграрного комплексу. Це дозволило б створити на селі нові робочі місця, залучити додаткові кошти для розвитку інфраструктури. Та, схоже, наші нинішні керманичі таку проблему вирішують з точністю до навпаки. Чого лише варта нещодавня законодавча ініціатива Уряду скасувати норму про звільнення від ПДВ при експорті сільгосппродукції та спеціальний режим справляння цього податку від діяльності у сфері сільського та лісового господарств, а також рибальства! Такого удару наш аграрний комплекс, який досі ще не оговтався від реформ часів Кучми, може не витримати.

Вище вже йшлося про те, що люди з недовірою ставляться до спроб реформування. Виникає питання: чому? Чи не тому, що оновлення країни варто було б розпочинати з реальної, а не бутафорської боротьби з корупцією? І робити це потрібно було б з такою ж завзятістю, з якою нині намагаються об’єднати громади. Тоді б і довіра до влади була б більшою, і нинішня територіальна реформа так не пробуксовувала б.

На завершення варто наголосити на ще одному аспекті. Між децентралізацією влади і розбалансуванням механізму державного управління — дуже тонка грань. Якщо столичні апологети реформ цього не усвідомлюватимуть, наша державна машина ризикує опинитися у глибокому кюветі свого поступу.

Сергій Мариньоха




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *