<

Всією родиною пішли захищати Україну

Цей запис опубліковано більш як рік тому
08:35 | 19.05.2015 / Статті /
Перегляди
1
/ Коментарі відсутні

Вони не ухилялися від призову і не кричали у барі за кухлем пива про любов до України, а в час, коли над Батьківщиною зависла загребуща рука російського агресора, – взяли у руки зброю і стали до лав Збройних Сил України.

Микола та Віктор Савіки – батько та син, які проживають у невеликому волинському селі Рогожани Володимир-Волинського району, належать до когорти тих людей, які не на словах, а вчинками показують, як потрібно захищати рідну країну, – пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

Про те, як служать чоловіки його родини розповідає тесть Миколи та дідусь Віктора, Василь Люлька. Сам пан Василь є депутатом чотирьох скликань Володимир-Волинської районної ради.

«У моїй родині не було військових, але коли пробив тривожний час зять та онук стали на захист країни. Першим до лав Збройних Сил пішов мій зять Микола. Три місяці у складі 27-го окремого Сумського зенітно-артилерійського полку він був на Донеччині. Зараз їхній полк, який має на озброєнні «Урагани», відведений за десятки кілометрів від лінії фронту – так, як це передбачають Мінські угоди.

Онук Віктор теж служить – у Національній гвардії в Золочеві на Львівщині. Правда, на строковій службі. Від неї від мав відтермінування, адже його батько служить в зоні АТО, та онук сказав, що служити Україні для нього честь і він, як і його батько має виконати цей обов’язок. В День перемоги над нацизмом онук прийняв присягу на вірність Україні», – розповідає Василь Люлька.

Путін та його банда не сподівалися, що українці чинитимуть їм такий опір. Нашу країну рятує патріотизм простих людей, які жертвують усім заради перемоги.

У мирному житті Микола та Віктор Савіки – шахтарі, а оскільки живуть у селі, то ще й хлібороби. Спільно з дідом оброблять 20 гектарів землі. Засіяли хлібом ниву і цього року та от тільки врожай пан Василь буде збирати сам без зятя та онука – тепер у них місія важливіша – оборона рідної країни.

«Я теж служив в армії, батько мій служив, два моїх діда воювали. Дехто каже, що немає кого і чого захищати там на Донбасі. Якщо всі так казатимуть і уникатимуть мобілізації, то хто захищатиме Україну? Якщо ми усі разом єдиним фронтом не боронитимемо нашу країну на Донбасі, то завтра загарбники перейдуть Дніпро і будуть у нас на Бузі. Ми повинні розуміти, що ми обороняємо Україну, а не наступаємо. Ми воюємо не за політиків, а кожен за свою домівку, а дім там, де твоє серце, де ти виріс. Україну не можна любити з 8-ї до 17-ї години.

Кожен чоловік має собі сказати: «Це – моя країна, я маю її захистити», – зазначає пан Василь.

Василь Люлька вірить в українську перемогу, бо знає її кують найрідніші йому люди. Ми, волиняни, теж віримо в їхню перемогу і закликаємо: «Повертайтеся живими!».




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *