<




Відомий волинський композитор: за «Волиняночку» мене звільнили з роботи

Цей запис опубліковано більш як рік тому
16:36 | 21.10.2014 / Статті / /
Перегляди
122
/ Коментарі відсутні

DSC_0060Олександр Пилипович Каліщук – людина з надзвичайно складною долею. Ще зовсім юним шістнадцятирічним школярем він потрапив у лапи радянської системи, яка ненавиділа все українське. Його творчу натуру не змогли зломити ні тюрми, ні режим, який поставив на Олександрові Каліщуку тавро в’язня, з яким не так вже й легко було жити при радянській владі, і ось уже більше півстоліття поет і композитор творить на культурній ниві. Про нелегкі випробування на життєвому шляху  та творчі плани розповів кореспонденту інтернет-видання «БУГ» почесний громадянин Нововолинська, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, композитор, поет і музикант Олександр Каліщук.

 

«Та що там ще про мене писати, і так багато вже написано»,- сором’язливо усміхається знаний композитор.

Удома на фортепіано стоять безліч фотографій Олександра Пилиповича. Скрізь він у вишиванці, вдома всюди українська символіка. «За це колись і постраждав», – згадує Олександр Каліщук. Навчаючись у 10-му класі,  разом з однокласниками організував націоналістичну групу. Читали Грушевського та бандерівські листівки. За це школярів засудили до 25 років тюрми.

«У нас якраз був пошитий синьо-жовтий прапор, ми його хотіли на виконком повісити, але, бачте, не встигли», – зітхає поет.

«Мене вислали в Пермську область, поселення Сердухів. Ну як поселення? То було кілька бараків. Ми валили ліс», – згадує ті нелегкі часи композитор. Олександр Каліщук повернувся додому через 4 роки – строк скоротили після смерті Сталіна, та врахували, що засуджений був «малолітнім».

Після того, як повернувся додому, батьки не впізнали сина. «Видно, так змінився»,- усміхається Олександр Пилипович.

Після повернення додому пішов працювати баяністом в клубі в Іваничах. «Мелодії підбирав на слух, бо на баяні не те що грати не вмів, а навіть й як слід не знав, як він називається», – згадує Олександр Каліщук.

А потім поїхав працювати в школу в Павлівку. «Я погодився там працювати за однієї умови, – якщо мене візьмуть туди в 10 клас. Я ж в себе в школі не довчився, ні атестата не мав, нічого»,- розповідає Олександр Каліщук. У школі композитор познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Фактично відтоді вони нерозлучні. Після школи разом поїхали вступати до Львова: він – у консерваторію, вона – в медучилище.

DSC_0031

Щоправда, повчитися в консерваторії Олександру Каліщуку так і не вдалося: після двох місяців його розсекретили та відправили додому, мовляв, їм люди з судимістю там не потрібні. Згодом Олександр Пилипович заочно закінчив диригентський факультет та курси культпрацівників у Харкові.

«То, бачите, такі тяжкі часи були. Тепер не так буде, після революції всі зрозуміли, що треба будувати державу»,- вважає композитор.

З цією проблемою, на думку Олександра Каліщука добре впорається Яценюк, «бо хто ж, як не він?». Щодо кандидата на окрузі Олександр Каліщук теж визначився – голосуватиме за Ігоря Гузя. «Він молодий, патріотичний. Такий буде відстоювати наші інтереси»,- розповів композитор.

DSC_0054

– Вашим першим широковідомим твором стала «Волиняночка»?

– Ну, напевне. Вона облетіла увесь світ. Мені сусідка з Канади платівку привезла. Правда, вона зламана – митник у Москві зламав, це ж були радянські часи. Мене, до речі, з роботи звільнили через пісню.

А яка композиція є вашою улюбленою?

– Навіть не знаю…  Люблю «Лелеки» на слова Дмитра Павличка. Павличко приїжджав на передвиборчу кампанію у Нововолинськ. Я заспівав пісню на його слова, Павличко заплакав. Він сказав: «Я й забув, що в мене такий вірш є».

Олександр Каліщук зізнається, що у сім’ї не було нікого творчого взагалі, тому від кого дістався такий талант – важко сказати. Але поет не перестав писати і зараз – щодня  з-під його пера виходять нові вірші. Щоправда, поки немає аудіозаписів із виконанням пісень автором, але у найближчому майбутньому це може змінитися – дочка Олександра Каліщука має намір серйозно взятися за цю справу – країна має знати, ким варто пишатися.

DSC_0013

Редакція інтернет-видання «БУГ» бажає Олександру Пилиповичу міцного здоров’я, щоб він ще довго зміг радувати нововолинців своїм чудовим голосом, та постійної присутності музи, що дозволить створити ще безліч неповторних віршів та пісень.

Василина БОРУЦЬКА

 




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *