Що потрібно зробити, щоб не зникло «чорне золото» Волині

Вугільна промисловість України переживає не найкращі часи. Чимало шахт та ТЕЦ на Донбасі зараз знаходяться на окупованих територіях  ДНР.  В той час, коли волинські шахти під загрозою закриття. Волинські гірники можуть залишитись без роботи.

На Волині є три діючі шахти в м. Нововолинськ – це № 1, № 9  та «Бужанська».  Шахта № 10  і досі недобудована.  На будівництво потрібні чималі кошти. Як повідомив народний депутат України Ігор Гузь, щоб  добудувати шахту № 10 потрібно орієнтовно 450 мільйонів гривень. Відкриття нової шахти забезпечило б створення нових робочих місць, покращило б економічну ситуацію в регіоні.  Всі ці шахти входять до держпідприємства «Волиньвугілля». За даними директора з кадрів соціальних питань та транспорту ДП «Волиньвугілля» Олега Парфенюка,  наразі на підприємстві працює 2 961 чоловік.

Згідно Коаліційної угоди депутатів Верховної Ради та програми дій Кабінету Міністрів у рамках реформи вугільної галузі в Україні, передбачена ліквідація або консервація усіх шахт, які не вдалося приватизувати протягом 2015-2019 рр.  Ситуація  потребує вирішення і швидкого реагування влади.

Волинські шахтарі через безвихідь були змушені перекривати міжнародну трасу. На такий крок вони пішли, щоб їм виплатили заробітні плати і головне – не закривали шахти, де вони працюють. Також шахтарі приїжджали в Київ, де обговорювали  це питання з Міністром палива та енергетики Володимиром Демчишиним.

За словами гірника  шахти № 1, члена ініціативної групи для захисту інтересів шахтарів Анатолія Мухамеджанова, всі  перемовини з представниками Кабінету міністрів України зводились тільки до тих вимог які висували шахтарі.

Волинські шахтарі вимагають повного  фінансування будівництва  шахти № 10  і вводу в експлуатацію.  Щоб не звільняли робітників і не закривали шахти № 1 і  №9, «Бужанку» поки не буде відкрита 10 шахта. Також шахтарі виступають за те, що їм виплатили заборговану заробітну плату орієнтовно за півтори місяці.

«Результатів ми не бачимо. Є певні поступки, але чи будуть вони реальними?», – каже Анатолій Мухамеджанов.

«Ми добилися обіцянки фінансування 10 шахти в повному об’ємі.  Це сказав заступник міністра вугільної та енергетичної промисловості Юрій Зюков.  Також домовились про поетапне погашення заборгованості», –  зазначає Анатолій Мухомеджанов.

Гірник Богдан Макарчук  стверджує, що в подібних ситуація потрібно самоорганізовуватися, аби вирішити  проблему.

«Наша завдання – щоб шахти перестали бути дотаційними, щоб в першу чергу стали самоокупними. А ті, що найкращі з них – стали прибутковими», – говорить Богдан Макарчук.

Також  він розповів, що його заробітна плата становить  5 тисяч гривень.

Позиція експерта

Голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець вважає, що не можна закривати шахти, не передбачаючи жодних заходів по створенню нових робочих місць і працевлаштування людей.

На думку експерта,  в першу чергу потрібно почати розраховуватись за відвантажене вугілля. Також треба перестати відключати шахти у зв’язку з тим, що шахтарі не розрахувалися за використану електроенергії.  Варто подивитися, які шахти дійсно відпрацювали свої запаси.  Такі шахти треба закривати, але цивілізовано. Створювати робочі місця, добудувати 10 «Нововолинську» шахту і переводити на роботу шахтарів туди. Але наразі цього не роблять.

За словами експерта, всі  шахти окрім однієї, які видобувають антрацит, вугілля марки A і Д знаходяться на окупованій території. ТЕЦ (теплоцентраль) працюють на вугіллі (половина від загальної кількості теплоелекростанцій в Україні технологічно працюють на антрацитній групі вугілля).

Тому надзвичайно важливо врятувати шахти Львівсько-Волинського басейну для забезпечення на місці теплових електростанцій і задля збереження енергобезпеки.

Михайло Волинець вважає, що Україні варто переймати  попередній позитивний досвід  Польщі. Польський уряд виділяє кошти для розвитку власної вугільної  промисловості. Натомість, український уряд передбачив закрити всі шахти із Нововолинська і не добудовувати шахту 10 «Нововолинську», яку заклали до будівництва ще за радянських часів.

«Шахтарі  «мобілізували» депутатів. Волинські шахтарі не лише привернули увагу до цієї ситуації, вони навіть допомогли всім шахтарям  України отримати зарплати частково за листопад, грудень. Вся боротьба ще тільки попереду», – зазначає Михайло Волинець.

Досвід Європи

Україна – не перша країна, що постала перед такою з проблемою. Через це пройшла Європа. Як показують дослідження аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», найбільш яскравими прикладами є історія реформ у Великій Британії та Польщі.

Вугільна галузь, як і в Україні  відома «містоутворюючими»  підприємствами. Адже шахти будують там, де є вугілля.  А навколо розбудовується місто, що залежить від шахти.

Найбільш яскравим конфліктом інтересів була ситуація, що склалась у Великій Британії  в березні 1984 року. Тоді уряд Маргарет Тетчер оголосив намір закрити 20 шахт  і ще понад 70 шахт у довгостроковій перспективі.  Шахтарі почали страйкувати, однак вони зазнали поразки. Уряд почав закривати нерентабельні шахти. Цей процес тривав  аж до 1994 року поки те, що залишилось від BritishCoal (найбільш рентабельні копальні), було приватизовано урядом Джона Мейджора.

Проте уряд Маргарет Тетчер передбачив  державні програми, що допомогли звільненим шахтарям отримати нову кваліфікацію та знайти нову роботу. Були також створенні «jobshops» – заклади, де звільненим шахтарям надавали  консультації щодо  працевлаштування. Також їм допомагали  в пошуку роботи.

Окрім того, в 1984 році було засновано державне агентство BritishCoalEnterprise – дочірню компанію BritishCoal.  До 1994 року  в компанії щорічно розподіляли 300 млн фунтів для звільнених шахтарів, які хотіли почати свій бізнес.

За даними аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», Польща входить у десятку найбільших виробників кам’яного вугілля в світі. Найбільшим виробником вугілля в ЄС ( 34 млн т. на рік) є польська державна KompaniaWęglowa. Туди входить 14 шахт. Підприємство забезпечує роботою близько 55 тис. працівників.

В кінці 80-х років Польща постала перед складними викликами. Зниження світових цін  на вугілля призвело до катастрофічного падіння рентабельності видобутку. Адже вугілля з-за кордону було дешевшим за власне.  До вступу в ЄС польський уряд прийняв 12 різних програм щодо реструктуризації вугільної галузі. Впродовж 1998-2002 років було ліквідовано 23 шахти. Згодом ціни на вугілля зросли. Попри це уряд поступово закривав неприбуткові шахти.

В 1998 році  в Польщі діяла програма соціальних виплат «Гірничий соціальний пакет».  Суть полягає в тому, що на шахти не брали на роботу нових людей, а добровільне звільнення “старих” стимулювали грошовими виплатами.

Ситуація стабілізувалася після вступу Польщі до ЄС, який обмежив норми субсидування, та зростання цін на вугілля.

Зараз вугілля в Польщі знову дешевшає. І як наслідок, переважна більшість шахт компанії знову збиткові. А приватні шахти, де був більшим обсяг інвестицій, є рентабельними. Нещодавно польські шахтарі у Сілезії почали страйкувати. Вони перекривали дороги. Гірники вимагали, щоб уряд не закривав неприбуткові шахти, що належать “Вугільній компанії”. Проте  прем’єр-міністр Польщі Ева Копач зазначає, що уряд прагне реструктуризації шахт.

Ситуація в Польщі показує, наскільки питання шахт непросте. Тим не менше, потрібно розуміти, що баланс енергії у довгостроковій перспективі має збільшуватись на користь відновлюваних джерел. Туди рухатиметься і ЄС, і увесь світ. Отож реструктуризація шахт неуникна. Зробити її зваженою та з огляду на соціальний чинник – завдання уряду.

Ситуація на перший погляд нагадує ту, що склалась в Україні. Проте чимало українських шахт зараз знаходиться на окупованій території на сході. Вугілля є, однак “чорне золото” доводиться купувати дорожче за  кордоном через його нестачу.  Гірники вийшли на страйк через те, що вони не бачили гарантій. В майбутньому Україна повинна враховувати позитивний та негативний досвід інших країн, аби не повторювати помилок та вчитись кращому.

Головний урок для України – це те, що не можна відправляти «в нікуди»  шахтарів, звільняючи з роботи. Держава має дбати про розвиток вугільної промисловості, адже це впливає на всі сфери життя. Поступові зміни можуть врятувати ситуацію. Але питання, які потребують негайного вирішення не можна відкладати «на потім», щоб не ускладнювати і без того непросту ситуацію, що склалася із видобутком «чорного золота» Волині.

Мая Голуб