Писарева Воля: як живе село лише з двома родинами

17:57 | 9.07.2018 / Рубрика: Статті / Прокоментуй!

До цього села під’їжджаємо по дорозі, що пролягає крізь поле із майже висохлими меліоративними каналами. З усіх боків, куди не глянь – мальовничі ліси. У Писаревій Волі, що належить до Оваднівської ОТГ, іще не так давно був десяток дворів та два десятки жителів. Нині ж тут постійно проживають лише дві родини  – пенсіонерів Сватків та фермерів Петруків.

З першого погляду Писарева Воля, на відміну від інших зникаючих та вимираючих сіл Володимирщини, не здається покинутим, адже занедбаних та порослих чагарниками обійсть не так уже і багато. У селі досить непогане тверде покриття на дорогах, а на перехресті, як годиться, стоїть дубовий хрест із витесаною датою «1992», – пише Слово правди.

Таке враження, наче селяни просто десь працюють у полі і надвечір повернуться до своїх скромних домівок, біля яких де-не-де стоять раритетні автівки. Та у полі край села гуркотить лише один тракторець – це Володимир Петрук разом зі своїми юними помічниками займається заготівлею сіна.

Покинув бізнес у місті, аби господарювати на селі

Господар, почувши, що нього завітали кореспонденти «СП», зауважує, що  газета писала про Писареву Волю ще у 80-х роках минулого століття, як про «забуте людьми і Богом село».  «А тоді, і справді, ця місцевість була настільки заболочена, що дістатись можна було лише на гелікоптері. Тож змушений був купити машину-всюдихода, на якій «проривався» сюди, аби провідати батьків» , – розповідає 62-річний чоловік.

П’ятнадцять  років тому житель Володимира-Волинського  покинув усе, що мав у місті – бізнес, будинок, сім’ю та переїхав жити до рідної  Писаревої Волі, де зайнявся фермерством. Каже, що зробив це заради мами, яка дуже сумувала за рідною хатиною, коли син забрав її до себе у місто. «Весь час бачив смуток в очах матері, яка сиділа і  дивилась у вікно. Боляче було на неї глянути, тож одного дня кажу – мамо, їдемо додому!», – розповідає пан Володимир.

У батьківській хаті чоловік не сидів, склавши руки – завів  чотири десятки голів великої рогатої худоби, вісімдесят свиней полтавської породи та й узявся господарювати. І тоді, розповідає Володимир, він став своєрідною місцевою сенсацією – приїжджали журналісти з усієї області та охочі тут працювати. Серед них була і лучанка Іванка, яка влаштувалась на роботу до новоспеченого фермера, допомагала йому по господарству, а згодом і стала  дружиною. Народили двоє діток – Володю, якому вже виповнилось 11 років, та Вікторію, якій 9. Обоє навчаються у школі села Зоря, куди їздять на шкільному автобусі, який забирає їх, завдяки клопотанням батька, прямо з дому.


У рідному селі, окрім них та малих пташенят у гнізді лелеки, нема жодної дитини, тож братик із сестрою їздить на велосипедах до Білина, аби побавитись із друзями. «Нащо ти нас тут народила? – часто чую такі докори від дітей, – каже Іванка Петрук. – Але щоразу переконую їх, що такого чистого повітря, як у Писаревій Волі, більше ніде нема». 43-річна  жінка зізнається, що і самій їй тут буває самотньо, адже часто нема до кого обізватись – діти у школі, чоловік їде у справах, а їй, хоч на Місяць вий. Нема ні сусідки, ані подруги, з якою можна потеревенити про своє, жіноче. Забути  про наболіле допомагають прогулянки до лісу, де збирає гриби та ягоди. А справжнім святом для родини стають спільні поїздки до міста та на озеро Світязь.

Мають Петруки близько 20 гектарів землі, на якій вирощують зернові культури – овес, ячмінь, пшеницю, сою та гречку. А от поголів’я свиней за останні роки зменшилось в рази – тепер їх тільки десяток, утім розведення цих тварин залишається улюбленою справою голови сімейства, адже сам схрещує і виводить нові породи. «Була у мене в’єтнамська свинка Нюрочка, яку відгодував до 120 кілограм, а коли прийшла пора запускати до неї кнура, то віднайти підходящого кандидата було не так просто, адже усі для неї надто великі. Тож аби не травмувати свинку, кнура довелось притримувати, – сміючись, розповідає чоловік. – Коли ж за чотири місяці настав час опороситись, то привела Нюрочка на світ аж 14 поросят. І зараз це схрещене потомство в’єтнамця з ландрасом користується великим попитом, бо свині  вийшли дуже хороші та швидко ростуть».

Була Ганусівка,  стала Писарева Воля

У краєзнавчому двотомному словнику Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» про Писареву Волі – ні слова. Не надто багато інформації  і у електронній енциклопедії «Вікіпедія». Втім усі нечисленні жителі села знають, що таку назву село отримало після того, коли московський цар дав «вольну» одному  своєму писареві, котрий оселився у селі та займався тут гончарством. На його честь і назвали населений пункт. А залишки його глиняних робіт і досі віднаходять у тамтешніх полях під час земляних робіт.

Розповідає Володимир Петрук, що ця місцевість дуже приваблює і так званих «чорних археологів», які часто приїжджають сюди з металошукачами та віднаходять чимало монет. А також зазначає, що до того, як село назвали Писаревою Волею, воно мало іншу  назву – Ганусівка. Невеличка згадка про  населений пункт Володимирського повіту Вербської волості з такою назвою є і у словнику Цинкаловського. Краєзнавець пише, що в кінці 19 століття у селі було 20 домів і 119 жителів.

Уродженець Писаревої Волі пан Володимир також пам’ятає  рідне село ще з великою кількістю хат і жителів.«Чудове село було, кожна сім’я мала не менше трьох дітей, а дворів було 25. У лісі, який оточує село, збирали  малину, суниці та гриби. Діти  ходили у початкову школу до села Ліски, що за чотири кілометри від Писаревої Волі, а потім – у Руду. Дорогу проклали лише у 1988 році завдяки тодішньому першому секретарю райкому партії Ростиславу Чапюку. Була у Писаревій Волі і ферма, де тримали 400 голів худоби. З часом молодь почала виїжджати з села на навчання, тож залишались лише старі люди, які поступово відходили з життя, а село стало занепадати», – розповідає чоловік.

По сусідству із фермерами Петруками – хатина, з якої сім’я виїхала аж в Австралію, до рідні, котра емігрувала туди ще у 1929 році. Але про Україну та рідне село не забувають, тому вже цього літа приїдуть навідатись до рідного обійстя.  Приїжджають у село і поляки – нащадки тих, хто тут жив і загинув. Адже була в історії Писаревої Волі і така кривава сторінка. Село спалювали тричі – востаннє це зробили поляки у 1943 році,  від яких люди втікали до лісу та у сусідні села.

Батько Володимира Петрука воював на фронті у Другу світову війну, це і врятувало родину від поляків, які шукали у селі повстанців. Мати  показала їм батьків лист із фронту, переконавши їх, що той не у лісі. Тому і пощадили жінку з дітьми. «А батько під час війни потрапив у полон до німців, де відбудовував місто Мангейм. Це дуже підірвало його здоров’я, тож, повернувшись додому, прожив недовго. Навіть не дочекався компенсації для колишніх військовополонених», – продовжує розповідь чоловік.

Уже в часи незалежності у Писаревій Волі була спроба створити підприємство –  згадка про це залишилась на виїзді з села у вигляді руїн якихось приміщень з червоної цегли. Тут, як з’ясувалось, на початку 90-х розгорталось серйозне виробництво – будувалась тваринна ферма та сучасний ковбасний цех. За справу узявся такий собі інвестор Муштенко , який понабирав мільйонні кредити у колишньому банку «Україна». Понавозив сюди різної сільськогосподарської техніки, вражаючи масштабами місцевих жителів. Та минуло три роки, потрібно було сплачувати відсотки по кредиту, а «інвестор» повертати борги не збирався, аж доки банк не «луснув». Закрилось, так і не розпочавшись, і виробництво ковбас, адже підприємець-невдаха втік за кордон.

 

«Усі будемо у Руді»

Три тополі на початку села – одні із мовчазних свідків трагічної історії Писаревої Волі. Ці дерева 80 років тому посадив разом зі своїм батьком місцевий старожил Микола Сватко. Його будинок поруч зі старими тополями, а на обійсті Сватків є ще одна справжня реліквія – криниця із високим, кількаметровим журавлем, якого зараз не часто можна зустріти у волинських селах. Обов’язком кожного українця колись вважалось посадити дерево та викопати криницю. З цим 89-річний Микола Сватко, який вийшов нам назустріч, накульгуючи, із двома палками, справився на відмінно.

Чоловік народився і все життя прожив у рідному селі. Лише коли у Другу світову село дотла спалили поляки, він разом із сім’єю утік до Олеська. «Коли німці відступали, то погнали нас з собою, як полонених, за Буг. Але там колону перехопили радянські війська. Після визволення повернулись у село Ставки, адже наш будинок у Писаревій Волі згорів. Відбудувались уже після війни – спочатку простенький будиночок, а пізніше, вже для своєї сім’ї власними руками поставив більш добротну хатину».

Пан Микола каже, що хоч і став інвалідом у шість років після травми коліна, але хлопцем був видним і веселим, тож браку жіночої уваги не відчував. Одружився аж у 40 років із молодшою на одинадцять років Галиною з Овлочина. Народили одну дочку, мають уже троє внуків, які живуть у селі Гайки. Рідні часто провідують стареньких, допомагають їм, привозять  необхідні продукти. Пошту та пенсію привозить знайомий шофер із Лісок. Тримають чимале господарство – дві корови, коника,  свиню, курей.

Микола Сватко, який  заробляв на життя тим, що обкошував 12-кілометрові меліоративні канали, бідкається, що і досі не отримав обіцяний державою автомобіль для інвалідів. Транспорт мали дати через два роки після закінчення водійських курсів у Луцьку, а минуло уже 22. Каже, що вже витоптав стежку до обласного центру за тим автомобілем. Та так і не дочекавшись, сам придбав за 500 доларів «Москвича», який стоїть нині поломаний у гаражі.

78-річна пані Галина  живе у Писаревій Волі з 1970 року, коли село було більш людним. Розповідає, що з часом воно стало все більше занепадати, бо молодь виїжджала до міст, не бачачи тут  перспектив, а старші люди потрохи відходили у Засвіти. Як каже пані Галина, «усі будемо у Руді», адже саме на кладовищі цього села хоронять жителів Писаревої Волі.

Жінка все життя працювала у колгоспі – вже  з 12 років пасла з батьком корови у рідному селі, а потім доїла колгоспних корів. «Ніколи поняття не мала, як то іншим дівчатам хочеться десь їхати у місто, шукати там роботи, вербуватись, адже я завжди любила бути у селі», – знизує плечима жінка. Уся її втіха та розрада – це троє онуків, успіхам і досягненням яких радіє понад усе. Пані Галина уже змирилась, що доживатиме віку у своїх чотирьох стінах через проблеми зі здоров’ями. Тож тішиться, коли до неї приходять якісь гості, окрім рідні.

«Я собі отак сіла і думаю –  живемо, як якісь дикуни, адже навколо ні душі, нема до кого обізватись, окрім своєї сім’ї. Уже майже рік нікуди не виходила з власного дому. Торік навіть лежала у реанімації районної лікарні після обширного інфаркту. Востаннє з дому виходила 28 серпня минулого літа – на Успіння їздили до церкви, а тепер і не знаю, коли ще зможу вибратись», – додає старенька.

Додати коментар


Погляд

За що ми платимо квартплату?
Сьогодні прочитав біля під’їзду ось таке оголошення… І не можу я зрозуміти: за що ми платимо квартплату, за яке управління ми платимо??? В будинку 25, що по проспекту ...

Новини

20 липня, П’ятниця
14:36
В кривавій ДТП на Житомирщині загинули діти
14:08
У Володимирі-Волинському від замикання горів автомобіль
13:31
Історія «брами Любомльської» в Лукові на столітньому фото
13:02
У Володимирі-Волинському відзначили річницю визволення міста
12:51
В Україні виявлена могила “відьми”
12:27
Красуня з Луцька претендує на корону «Міс Україна 2018»
11:59
У ДНР і ЛНР знову зник мобільний зв’язок Vodafone 1
11:38
У Володимир-Волинському районі вилучили нелегальний алкоголь і тютюн
11:04
Втеча з колонії Одеси: затримано третього ув’язненого
10:49
Вчені довели, що музика може спричинити ефект сп’яніння
10:30
Працівники Поромівської сільської ради затримали крадія велосипедів 1
10:27
У Любомлі відкрили модернізований ЦНАП
09:49
Як обрати хороший кавун і не отруїтися 1
09:15
Поблизу Луцька маршрутка збила велосипедиста
09:01
Путін запропонував провести референдум на Донбасі 1
08:58
Естонія витурила чотирьох громадян України
07:07
Вчені вперше знайшли в бурштині предка сучасних змій
06:55
Мертве немовля знайшли у відрі туалету: деталі трагедії на Волині
00:45
В Одесі діти брали гроші за в’їзд у двір будинку
19 липня, Четвер
23:23
Українці зможуть використовувати мобільний зв’язок у якості стаціонарного
Усі новини