Писарева Воля: як живе село лише з двома родинами

17:57 | 9.07.2018 / Рубрика: Статті / Прокоментуй!

До цього села під’їжджаємо по дорозі, що пролягає крізь поле із майже висохлими меліоративними каналами. З усіх боків, куди не глянь – мальовничі ліси. У Писаревій Волі, що належить до Оваднівської ОТГ, іще не так давно був десяток дворів та два десятки жителів. Нині ж тут постійно проживають лише дві родини  – пенсіонерів Сватків та фермерів Петруків.

З першого погляду Писарева Воля, на відміну від інших зникаючих та вимираючих сіл Володимирщини, не здається покинутим, адже занедбаних та порослих чагарниками обійсть не так уже і багато. У селі досить непогане тверде покриття на дорогах, а на перехресті, як годиться, стоїть дубовий хрест із витесаною датою «1992», – пише Слово правди.

Таке враження, наче селяни просто десь працюють у полі і надвечір повернуться до своїх скромних домівок, біля яких де-не-де стоять раритетні автівки. Та у полі край села гуркотить лише один тракторець – це Володимир Петрук разом зі своїми юними помічниками займається заготівлею сіна.

Покинув бізнес у місті, аби господарювати на селі

Господар, почувши, що нього завітали кореспонденти «СП», зауважує, що  газета писала про Писареву Волю ще у 80-х роках минулого століття, як про «забуте людьми і Богом село».  «А тоді, і справді, ця місцевість була настільки заболочена, що дістатись можна було лише на гелікоптері. Тож змушений був купити машину-всюдихода, на якій «проривався» сюди, аби провідати батьків» , – розповідає 62-річний чоловік.

П’ятнадцять  років тому житель Володимира-Волинського  покинув усе, що мав у місті – бізнес, будинок, сім’ю та переїхав жити до рідної  Писаревої Волі, де зайнявся фермерством. Каже, що зробив це заради мами, яка дуже сумувала за рідною хатиною, коли син забрав її до себе у місто. «Весь час бачив смуток в очах матері, яка сиділа і  дивилась у вікно. Боляче було на неї глянути, тож одного дня кажу – мамо, їдемо додому!», – розповідає пан Володимир.

У батьківській хаті чоловік не сидів, склавши руки – завів  чотири десятки голів великої рогатої худоби, вісімдесят свиней полтавської породи та й узявся господарювати. І тоді, розповідає Володимир, він став своєрідною місцевою сенсацією – приїжджали журналісти з усієї області та охочі тут працювати. Серед них була і лучанка Іванка, яка влаштувалась на роботу до новоспеченого фермера, допомагала йому по господарству, а згодом і стала  дружиною. Народили двоє діток – Володю, якому вже виповнилось 11 років, та Вікторію, якій 9. Обоє навчаються у школі села Зоря, куди їздять на шкільному автобусі, який забирає їх, завдяки клопотанням батька, прямо з дому.


У рідному селі, окрім них та малих пташенят у гнізді лелеки, нема жодної дитини, тож братик із сестрою їздить на велосипедах до Білина, аби побавитись із друзями. «Нащо ти нас тут народила? – часто чую такі докори від дітей, – каже Іванка Петрук. – Але щоразу переконую їх, що такого чистого повітря, як у Писаревій Волі, більше ніде нема». 43-річна  жінка зізнається, що і самій їй тут буває самотньо, адже часто нема до кого обізватись – діти у школі, чоловік їде у справах, а їй, хоч на Місяць вий. Нема ні сусідки, ані подруги, з якою можна потеревенити про своє, жіноче. Забути  про наболіле допомагають прогулянки до лісу, де збирає гриби та ягоди. А справжнім святом для родини стають спільні поїздки до міста та на озеро Світязь.

Мають Петруки близько 20 гектарів землі, на якій вирощують зернові культури – овес, ячмінь, пшеницю, сою та гречку. А от поголів’я свиней за останні роки зменшилось в рази – тепер їх тільки десяток, утім розведення цих тварин залишається улюбленою справою голови сімейства, адже сам схрещує і виводить нові породи. «Була у мене в’єтнамська свинка Нюрочка, яку відгодував до 120 кілограм, а коли прийшла пора запускати до неї кнура, то віднайти підходящого кандидата було не так просто, адже усі для неї надто великі. Тож аби не травмувати свинку, кнура довелось притримувати, – сміючись, розповідає чоловік. – Коли ж за чотири місяці настав час опороситись, то привела Нюрочка на світ аж 14 поросят. І зараз це схрещене потомство в’єтнамця з ландрасом користується великим попитом, бо свині  вийшли дуже хороші та швидко ростуть».

Була Ганусівка,  стала Писарева Воля

У краєзнавчому двотомному словнику Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» про Писареву Волі – ні слова. Не надто багато інформації  і у електронній енциклопедії «Вікіпедія». Втім усі нечисленні жителі села знають, що таку назву село отримало після того, коли московський цар дав «вольну» одному  своєму писареві, котрий оселився у селі та займався тут гончарством. На його честь і назвали населений пункт. А залишки його глиняних робіт і досі віднаходять у тамтешніх полях під час земляних робіт.

Розповідає Володимир Петрук, що ця місцевість дуже приваблює і так званих «чорних археологів», які часто приїжджають сюди з металошукачами та віднаходять чимало монет. А також зазначає, що до того, як село назвали Писаревою Волею, воно мало іншу  назву – Ганусівка. Невеличка згадка про  населений пункт Володимирського повіту Вербської волості з такою назвою є і у словнику Цинкаловського. Краєзнавець пише, що в кінці 19 століття у селі було 20 домів і 119 жителів.

Уродженець Писаревої Волі пан Володимир також пам’ятає  рідне село ще з великою кількістю хат і жителів.«Чудове село було, кожна сім’я мала не менше трьох дітей, а дворів було 25. У лісі, який оточує село, збирали  малину, суниці та гриби. Діти  ходили у початкову школу до села Ліски, що за чотири кілометри від Писаревої Волі, а потім – у Руду. Дорогу проклали лише у 1988 році завдяки тодішньому першому секретарю райкому партії Ростиславу Чапюку. Була у Писаревій Волі і ферма, де тримали 400 голів худоби. З часом молодь почала виїжджати з села на навчання, тож залишались лише старі люди, які поступово відходили з життя, а село стало занепадати», – розповідає чоловік.

По сусідству із фермерами Петруками – хатина, з якої сім’я виїхала аж в Австралію, до рідні, котра емігрувала туди ще у 1929 році. Але про Україну та рідне село не забувають, тому вже цього літа приїдуть навідатись до рідного обійстя.  Приїжджають у село і поляки – нащадки тих, хто тут жив і загинув. Адже була в історії Писаревої Волі і така кривава сторінка. Село спалювали тричі – востаннє це зробили поляки у 1943 році,  від яких люди втікали до лісу та у сусідні села.

Батько Володимира Петрука воював на фронті у Другу світову війну, це і врятувало родину від поляків, які шукали у селі повстанців. Мати  показала їм батьків лист із фронту, переконавши їх, що той не у лісі. Тому і пощадили жінку з дітьми. «А батько під час війни потрапив у полон до німців, де відбудовував місто Мангейм. Це дуже підірвало його здоров’я, тож, повернувшись додому, прожив недовго. Навіть не дочекався компенсації для колишніх військовополонених», – продовжує розповідь чоловік.

Уже в часи незалежності у Писаревій Волі була спроба створити підприємство –  згадка про це залишилась на виїзді з села у вигляді руїн якихось приміщень з червоної цегли. Тут, як з’ясувалось, на початку 90-х розгорталось серйозне виробництво – будувалась тваринна ферма та сучасний ковбасний цех. За справу узявся такий собі інвестор Муштенко , який понабирав мільйонні кредити у колишньому банку «Україна». Понавозив сюди різної сільськогосподарської техніки, вражаючи масштабами місцевих жителів. Та минуло три роки, потрібно було сплачувати відсотки по кредиту, а «інвестор» повертати борги не збирався, аж доки банк не «луснув». Закрилось, так і не розпочавшись, і виробництво ковбас, адже підприємець-невдаха втік за кордон.

 

«Усі будемо у Руді»

Три тополі на початку села – одні із мовчазних свідків трагічної історії Писаревої Волі. Ці дерева 80 років тому посадив разом зі своїм батьком місцевий старожил Микола Сватко. Його будинок поруч зі старими тополями, а на обійсті Сватків є ще одна справжня реліквія – криниця із високим, кількаметровим журавлем, якого зараз не часто можна зустріти у волинських селах. Обов’язком кожного українця колись вважалось посадити дерево та викопати криницю. З цим 89-річний Микола Сватко, який вийшов нам назустріч, накульгуючи, із двома палками, справився на відмінно.

Чоловік народився і все життя прожив у рідному селі. Лише коли у Другу світову село дотла спалили поляки, він разом із сім’єю утік до Олеська. «Коли німці відступали, то погнали нас з собою, як полонених, за Буг. Але там колону перехопили радянські війська. Після визволення повернулись у село Ставки, адже наш будинок у Писаревій Волі згорів. Відбудувались уже після війни – спочатку простенький будиночок, а пізніше, вже для своєї сім’ї власними руками поставив більш добротну хатину».

Пан Микола каже, що хоч і став інвалідом у шість років після травми коліна, але хлопцем був видним і веселим, тож браку жіночої уваги не відчував. Одружився аж у 40 років із молодшою на одинадцять років Галиною з Овлочина. Народили одну дочку, мають уже троє внуків, які живуть у селі Гайки. Рідні часто провідують стареньких, допомагають їм, привозять  необхідні продукти. Пошту та пенсію привозить знайомий шофер із Лісок. Тримають чимале господарство – дві корови, коника,  свиню, курей.

Микола Сватко, який  заробляв на життя тим, що обкошував 12-кілометрові меліоративні канали, бідкається, що і досі не отримав обіцяний державою автомобіль для інвалідів. Транспорт мали дати через два роки після закінчення водійських курсів у Луцьку, а минуло уже 22. Каже, що вже витоптав стежку до обласного центру за тим автомобілем. Та так і не дочекавшись, сам придбав за 500 доларів «Москвича», який стоїть нині поломаний у гаражі.

78-річна пані Галина  живе у Писаревій Волі з 1970 року, коли село було більш людним. Розповідає, що з часом воно стало все більше занепадати, бо молодь виїжджала до міст, не бачачи тут  перспектив, а старші люди потрохи відходили у Засвіти. Як каже пані Галина, «усі будемо у Руді», адже саме на кладовищі цього села хоронять жителів Писаревої Волі.

Жінка все життя працювала у колгоспі – вже  з 12 років пасла з батьком корови у рідному селі, а потім доїла колгоспних корів. «Ніколи поняття не мала, як то іншим дівчатам хочеться десь їхати у місто, шукати там роботи, вербуватись, адже я завжди любила бути у селі», – знизує плечима жінка. Уся її втіха та розрада – це троє онуків, успіхам і досягненням яких радіє понад усе. Пані Галина уже змирилась, що доживатиме віку у своїх чотирьох стінах через проблеми зі здоров’ями. Тож тішиться, коли до неї приходять якісь гості, окрім рідні.

«Я собі отак сіла і думаю –  живемо, як якісь дикуни, адже навколо ні душі, нема до кого обізватись, окрім своєї сім’ї. Уже майже рік нікуди не виходила з власного дому. Торік навіть лежала у реанімації районної лікарні після обширного інфаркту. Востаннє з дому виходила 28 серпня минулого літа – на Успіння їздили до церкви, а тепер і не знаю, коли ще зможу вибратись», – додає старенька.

Додати коментар


Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Погляд

Ваш указ не мав би для мене ніякої канонічної сили та дії навіть якби був написаний не так абсурдно і гротескно
Закінчив колядувати і відповів своєму колишньому керівництву. Високопреосвященному митрополиту Володимир-Волинському і Ковельському Володимиру Ваше ...

Новини

18 січня, П’ятниця
09:54
Ведучий з Луцька озвучив героя історичного фільму
09:21
В Україні спростять отримання водійських прав: без автошколи та з онлайн-медичною довідкою
08:49
Отримувачів субсидій можуть перевіряти 2
07:45
У центрі Луцька джип збив матір з дитиною
06:41
Як підготувати тіло до пірнання в ополонку на Водохреще: поради лікаря
04:31
За рік у Нововолинську та Благодатному сталося 50 пожеж
02:25
Судитимуть волинянина, який до смерті побив дружину в Рожищенському районі
00:17
Через систему «ProZorro» у Володимирі-Волинському в 2018-му році проведено публічних закупівель на суму більше 45-ти мільйонів гривень
17 січня, Четвер
23:15
Лікар з Овадного розповів про те, як з дитинства мріяв винайти чудодійні ліки
22:45
Розповіли як отримати податкову знижку на освіту дитини
21:56
У Маневицькій колонії засуджений намагався дати хабар працівнику колонії 2
20:58
ВРУ прийняла закон про перехід парафій УПЦ МП до ПЦУ 5
20:24
АНКЕТА: В’ячеслав Католик не вкладе гроші громади в криптовалюту, але одягне жіноче плаття, якщо йому заплатять мільйон доларів
19:41
США оголосила про вихід із ракетного договору з Росією 4
18:59
У Камінь-Каширському районі ще одна церква перейшла до ПЦУ 1
18:26
За заявою жінки-лейтенанта про домагання порушили кримінальну справу
18:20
На Нововолинську міську раду відкрили кримінальну справу за продаж комунального майна без конкурсу 8
17:54
В Україні побудують холодильний комплекс для яблук
17:21
Росія і Білорусь стоять на порозі інформаційної війни 1
16:45
Суд у справі Литкіної: адвокат втрапив у ДТП, а до обвинуваченого викликали «швидку» 1
Усі новини