Про сьогодення Сходу і Заходу. П’ять тез депутата та воїна Євгенія Недищука

Із зони проведення АТО на декілька днів прибув депутат Нововолинської міськради, доброволець «Азову» Євгеній Недищук. Завжди відкритий у спілкуванні, він поділився власними поглядами на війну в країні.

В армію, як на роботу.

На передовій перебуває близько 40 тисяч військових четвертої хвилі. Дуже гостро постало питання демобілізації. Тепер звільнитися з лав армії не так просто – всі чекають указу.  І навіть так наступна хвиля мобілізації нам не потрібна, бо міняти хлопців є ким. Частина наших бійців, призваних, але не задіяних в АТО, перебуває на полігонах. Водночас з’являється багато питань. Наприклад, чому бійців “Азову” відвели на другу лінію? Адже ми самі просилися на передок. Наші добровольці не ішли просто послужити…  вони йшли захищати країну. І якщо вони не потрібні безпосередньо для її захисту, то для чого їм “мотати строк” на службі в тилу?

Звісно, було б краще, щоб люди йшли за контрактом. Але і тут є своя специфіка. Можу проаналізувати на прикладі “Азову”. Останнім часом у нас прибуло багато молоді зі східних областей,  які не мають постійного заняття, бо знайти будь-яку роботу у тих регіонах насправді важко – тому і йдуть в армію за контрактом. Дедалі більше переконуюсь, що це приманка для соціально-незахищених верств населення. Люди думають, що війна скоро закінчиться і просто хочуть заробляти гроші, але ніхто не готовий ризикувати власним життям. Тому невдовзі може постати питання: а хто буде воювати не лише за власну вигоду, а на совість?

Бажаючим захищати країну не дають можливості.

Маємо Збройні Сили України, в яких є чітке завдання – захищати від зовнішнього ворога. Нацгвардія приймає участь у захисті кордонів і підтримує внутрішній порядок. У нас забезпечення одне з найкращих і коли нас відсувають на 2-гу лінію, то така логіка не зрозуміла. Зверталися з питанням, чому найпотужніша техніка в тилу і у Києві, а не на передку. Хлопцям, котрі бажають йти і боронити державу від ворога, не дають можливості цього зробити. Є сили, які вже готові до бунту. Так, ми отримували пропозиції рушити штурмом на Київ, зокрема, від екс-очільника «Правого сектора» Дмитра Яроша. Але в умовах економічної кризи не можемо погодитися на такий крок – це лише дестабілізує ситуацію. В країні і так скрутне становище. Хоча боятися міняти владу не потрібно, її треба попередити: або ви працюєте, або будуть наступні дії з нашої сторони.

Російські пісні лунають в унісон з обстрілами.

Не треба робити в країні траур, але іноді бувають моменти, коли відчуваєш, що люди тут такі далекі від реалій на Сході. Особливо це розумієш, як приїздиш ненадовго у рідні місця. Заходиш в приміщення, а тут російська пісня на повну. До того ж у виконанні співачки, позиція якої щодо України всім відома. Прошу вимкнути, а люди дивляться на мене з подивом. Все просто. Я українець і такого не слухаю.

Дітей Маріуполя познайомимо з «Регіоном бандерівським».

В кінці-кінців на Сході мало українців. У містах нас не дуже привітно зустрічають. Важко змінити свідомість цих людей, але є такі спроби. Нещодавно познайомився з мером Маріуполя, зустрів його просто на вулиці. Він сприйняв мене трохи насторожено, мабуть, через форму, пістолет і ніж (сміється), говорив зі мною на чистій українській мові. Вручив йому журнали «Регіон бандерівський», десять примірників. Куди б не їхав, постійно їх беру з собою. Хочу, щоб по школах розповсюдили це видання, домовився навіть про зустріч з начальником управління освіти у Маріуполі. Займуся цим відразу, як тільки повернуся на Схід.

У нас тут своя «війна» – локальна.

В Львові облрада ініціювала провести засідання депутатів у зоні АТО. Думаю, нашим вистачило б просто екскурсії, щоб зрозуміти багато корисних речей. Зрештою, можна не їхати далеко, у нас на місцях йде боротьба за виживання.

Не всі можуть бути вченими і філософами, хтось мусить працювати за станком. І в Нововолинську, очевидно, скоро постане питання, де взяти таких фахівців. Працівники профтехосвіти та учні стали заручниками ситуації. Область виділила їм кошти, яких на довго не вистачить. В будь-якому випадку вирішення проблеми має починатися з міської влади. Мер може подивитися, звідки взяти кошти, щоб передати на профтехосвіту. Як приклад, призупинити фінансування ТТІ, яке показує лише одну персону. І це буде аргумент. У депутатів, впевнений, знайдуться й інші пропозиції. Треба досягнути в цьому питанні консенсусу з обласною владою. Не можна думати про амбіції,¸коли люди на межі відчаю і не мають за що годувати сім’ї.

Юлія Ховайло, інтернет-видання “БУГ”