Марія Доліновська з Нововолинська розповіла, чому важливо зберегти автентичну спадщину

05:49 | 22.11.2020 / Рубрика: Нововолинськ, Статті / Прокоментуй!

Не так давно у волинському сегменті фейсбуку розгорілася палка дискусія навколо серветки, яку одна з користувачів соцмережі виставила на своїй сторінці. Серветка з історією: вишита одним із родичів у таборі в Сибіру.

Де місце цій речі? У родинній шафі? Чи все ж у музеї, як це запропонувала Марія Василівна Доліновська, підприємець із Нововолинська, і вже відома на Волині збирачка автентичного українського одягу, – пише День.

В одному з коментарів у зневажливому стилі йшлося про те, що такі речі — то родинні реліквії, і їм місце лише в шафі вдома.

«Ви така молоденька, так все знаєте про «родинні реліквії», а у вашій родині вони є? Я довгий час займаюсь автентикою і можу розповісти купу історій про те, як внуки і правнуки нищили свої родинні реліквії, не розуміючи їхньої історичної цінності. Старовинними рушниками, дбайливо вишитими їхніми прабабусями, мили підлоги або шили з них торбинки. Столітні сорочки «осучаснювали» або витирали ними посуд. Ці речі належали конкретним людям, які жили в конкретний історичний період. Їх залишилось дуже мало. І тут треба дивитись ширше, бо це історія не лише серветки, вишитої в таборі, це одна зі сторінок нашої історії, яка через такі речі й пізнається. З таких історій складається наша культурна спадщина», — так відповіла пані Марія.

Її власна колекція автентичного одягу вже давно вийшла за межі побутової, і вона мріє про відкриття галереї на зразок тих, які діють у Львові та Тернополі. Їй болить, що, як дізналася, найбільша колекція старовинного одягу знаходиться в Російському етнографічному музеї в Санкт-Петербурзі, в музеях Польщі, Канади.

На її сторінці в фейсбуці можна побачити таку експозицію в музеї в Канаді, де цілий зал — одяг Великої Волині. Автентичні українські речі в музей у Петербурзі потрапили ще на початку минулого століття під час експедиції відомого етнографа й археолога Федора Вовка, нащадка козацького роду з Полтавщини. Тодішня імперія, до якої належала Волинська губернія, всіляко сприяла таким експедиціям з вилучення, власне, раритетних речей з місця їхнього походження.

Добре, звісно, що воно збережене, але чому мало цікаве в своєму регіоні?.. Жодна фотографія, жодне відео і в половину не передасть тієї краси від споглядання сорочок, рушників, спідниць, фартушків, які нині в колекції Доліновських. У її справі Марії Василівні допомагає і чоловік Ярослав Петрович. Бо ж вкладають вони в придбання автентичних речей не чужі, а  власні кошти.

Не сокальські, а сорочки Прибужжя

Перша придбана нею вишита сорочка була з Жовківського району, звідки родом чоловік. У його родині зберігали ще прабабусин святечний одяг. Має пані Марія сорочки з Полтавщини, Сумщини, Житомирщини, Рівненщини, Тернопільщини, з різних регіонів Волині. Ратнівські, маневицькі, камінь-каширські, шацькі, локачинські…

Та особливою родзинкою колекції є так звані сокальські сорочки. Які, насправді, як аргументовано доводить Марія Василівна, є сорочками не суто Сокаля, а цілого регіону — південно— західної Волині, куди на початку XX століття входив і Сокаль.

«Цей унікальний крій і колористика притаманні сучасним районам Прибужжя, а саме Сокальщини Львівської, Іваничівського, Володимир-Волинського та Горохівського районів Волинської області», — каже вона.

Вперше таку сорочку з регіону, в якому й живе,  побачила в коліжанки з Івано-Франківська. Та колекціонувала автентичний одяг Покуття, Буковини, але десь і сорочка з Волині затесалася в  збірку.

«То — ваша, — показала вона мені вишиту сорочку, — пригадує Марія Василівна. — А звідки ж вона? Я зразу загорілася її купити. «Звідки? То вже ти маєш знати», — відповіла коліжанка, але сорочки так і не продала».

А бажання дізнатися більше про таку чудесну річ уже заволоділо нею. Мала в Нововолинську магазин тканин з великим відділом рукоділля. Покупці часом приносили старі вишиті сорочки, щоб перенести вишиту частину на нову тканину. Приносили з Литовежа, Новосілок, Грибовиці, інших сіл біля Нововолинська, з Горохівського, Іваничівського, Володимир-Волинського районів.

І серед них були саме ті «сокальські» сорочки, які бачила в коліжанки. Такі сорочки були поширені також на терені Грубешівського повіту (нині це Польща), де споконвіку проживали етнічні українці. На початку ХХ століття, відповідно до історико-географічного районування, Сокальщина входила до Волині.

«То чому ці сорочки мають називатися «сокальськими»?», — логічно помислила пані Марія, назвавши їх вишитими сорочками Побужжя.

Ці сорочки вишивалися на білому полотні чорними нитками й вирізнялися своєрідним кроєм: зокрема, комір у них продовгуватий, лягає на плечі. В фахових довідниках такий комір називають «моряцьким», але до моря Волинь не має жодного стосунку, а ще Доліновська відшукала іншу назву такого коміра — «богородичний». Одним словом, вивчення вишитої сорочки — це не просто замилування майстерністю і красою, а й дослідження.

Спочатку вишивали чорним по білому, в двадцятих роках минулого століття починають з’являтися вкраплення інших кольорів (з’явилися нові нитки), але це така делікатна робота, такий довершений візерунок!.. Як щоразу захоплююся експозицією Музею волинської ікони, усвідомлюючи, що ці високого мистецтва образи містилися ж у храмах волинських сіл, часто, як кажуть, «забитих», віддалених. Так само і вишиті сорочки Побужжя — неймовірної краси речі, які свідчать і про таланти сільських вишивальниць, і про їхній художній смак.

Марія Василівна звертає мою увагу на те, що вишиті сорочки не звичним нам хрестиком, який сьогодні витіснив усе. А різними старовинними техніками (бо ж сорочкам то літ і літ): це лічильна гладь, занизування, стебловий шов, вирізування.

Дивишся і думаєш, як то жінки при свічці чи лампі в селі Цепцевичі Володимирецького району на Рівненщині могли сотворити таку красу. Сорочки звідти вишиті технікою, яка має назву «вріз», або «вирізування». І це ж все вручну, вручну… Кожен регіон Великої Волині мав свої неповторні особливості у вишиванні, відрізняються й спідниці, фартушки, камізельки.

У колекціонуванні конкурує з поляками, канадцями та навіть японцями

Паралельно з сорочками Побужжя Марія Василівна збирала і сорочки з Полісся, які відрізняються своїм кроєм, кольоровою гамою (переважає червоний), навіть якістю полотна, в них воно грубіше, ніж у сорочок Побужжя, через який пролягав великий торговий шлях і жінки могли придбати якіснішу тканину.

«Я копнула ще один великий  культурний пласт, уже не Побужжя, а Полісся, — каже Марія Василівна. — І настільки була подивована! Зрозуміла, що ми абсолютно нічого не знаємо ні про свою культуру, ні про свою історію».

І, побачивши навіть частину її колекції, погоджуєшся: це треба не просто показувати, цим треба гордитися.

«На цьому треба вчити молодь, що ми маємо глибокі історичні та культурні корені. Для чого це потрібно? Для того, щоб кожен українець відчував, що він не перший на цій землі, що перед ним були покоління, які жили і творили. Без знання своєї історії ми зникнемо, як нація», — вважає Марія Доліновська.

Чому в якийсь період ці вишивання стали непотрібними? У кращому разі, їх поклали в скрині, та й забули. І перше, що відчуваєш, признається Доліновська, коли тобі приносять стару сорочку чи рушник, це… смердючий запах.

Десятиліттями раритетні родинні речі, які, на щастя, після смерті бабусі не спалили, лежали в шафі чи скрині, просоклі всіма потАми, набралися вологи і запахів. На відновлених нею сорочках — плями масні, від крові, яких ще можна пробувати позбутися, а ось від іржі вже не вивести, і тільки думай, де лежала така річ. Вишиті речі, нагадує пані Марія, побутували в сільській місцевості десь до 80-х років минулого століття.

«Вишиті сорочки вже тоді було носити небезпечно, щоб не пришили націоналізму, бо ж з нас виховували «радянську людину». Тому жінки вишивали серветки, рушники і рушнички на стіни. Бо в нашій традиції — прикрашати побут. Це був і час закритих храмів, тож потребу духовності втілювали у вишиті картини з зображенням хреста, Біблії. Ці вишивання — то тінь минувшини, з якої ми і черпаємо свою силу, розуміння своєї ідентичності», — каже Марія Василівна. Вишита сорочка — те, що ідентифікує нас, як націю, вважає вона. 

Але наш автентичний одяг — це й свідчення нашої культури й історії. Вже не кажучи про те, що то цінні речі, які з роками лише дорожчають. І які охоче скуповують американці, канадці, росіяни, поляки. Був випадок, коли пані Марії не вдалося придбати сорочку, бо її купив… японець.

«У одного з колекціонерів були дві так звані сокальські сорочки, одну я зразу взяла, а інша була скромніша, з меншою вишивкою. Але за ніч я передумала, що і цю треба брати, бо також цікава. Телефоную до колекціонера, а він каже: нема, продав. А купив японець. Я спочатку подумала, що він наді мною жартує, та виявилося, що є істинний японець, який не вперше купує такі речі в Україні, бо люди цінують автентичне, ручну роботу, старовинне…», — пригадує.

«Якщо ми не будемо шанувати і берегти нашу спадщину, то може статися так, що за пів сотню років сусіди, які присвоюють нашу історію, нашу назву, претендували навіть на наш борщ як їхню національну страву, скажуть: ваші вишиті сорочки — наші. Он скільки їх у наших музеях. Тому мусимо не втратити того, що маємо», — вважає Марія Доліновська, мріючи про власну галерею, в якій би могла виставити свою неймовірну цікаву й інформативну збірку автентичного українського одягу.

Мріє і про те, щоб вишита сорочка Побужжя, як нещодавно борщівська, увійшла до переліку матеріальної спадщини українців. Поки ж збереження спадщини — це суто справа її та її родини, але аж ніяк не держави.

Вайбер

Додати коментар


Погляд

Чи справдились слова Ярослава Федини «Ми вб’ємо осиковий кілок в ідеї комунізму» в Нововолинську
«Ми вб’ємо осиковий кілок в ідеї комунізму». Ці слова Ярослава Федини, одного із фундаторів Нововолинського Руху (НРУ) прозвучали 21-го січня 1990 року на засніженій літній ...

Новини

28 листопада, Субота
14:05
Вночі у Луцьку горів автомобіль таксі
13:18
У Нововолинську підтвердили 15 випадків коронавірусу за добу, 10 людей одужали
12:43
Голодомор в Україні: 10 головних фактів
11:29
На Волині підтвердили 353 нових випадки коронавірус: вперше за довгий період немає летальних за добу
10:31
В Україні за добу зафіксували 16 294 випадків COVID-19
09:10
Кабмін виділив понад 120 мільйонів гривень на ліки від COVID-19 з недоведеною ефективністю
08:16
Укрзалізниця поновлює реалізацію чайно-кавової продукції у поїздах
07:12
Понад 10% малих і середніх підприємств в Україні на межі банкрутства
05:48
Стоматолог намагався вбити свою директорку в Житомирі
03:42
Розповіли, як працює ProzorroMarket в умовах сьогодення
01:36
На Дитячому Євробаченні-2020 розпочалося онлайн-голосування
28 листопада, Субота
23:51
Двох українських студентів поранили у Польщі, вони перебувають у тяжкому стані
22:11
На Волині знищили понад 600 браконьєрських сіток 1
21:58
У Володимирі-Волинському автомобіль наїхав на велосипедиста
21:35
Мешканка Нововолинська, яка бореться з раком, потребує допомоги
21:15
Викрили 53-річного лучанина, який торгував зброєю, привезеною з АТО
20:49
У Володимир-Волинському районі стягнули більш як 8,5 мільйонів гривень аліментів
20:14
У Володимирі відновлює роботу дитсадок, який був зачинений на карантин
19:51
Лучанин торгував зброєю, яку привіз із зони АТО 1
19:17
Стала відома єдина умова локдауну
Усі новини

Погода у Нововолинську та Володимирі