<

Київ затулив собою: розповіли історію танкіста Костянтина Мрочка з Благодатного

11:15 | 27.06.2022 / Статті / , , /
Перегляди
4014
/ Коментарі відсутні

Старший сержант Олексій Гребенюк з Нововолинська воює з 2014 року – спершу в піхоті, потім у танкістах. Демобілізувався, але першого ж дня великої війни прийшов до військкомату. І незабаром зустрівся в казармі зі своїми майбутніми механіком-водієм Василем Поліводою та навідником Костянтином Мрочко.

Його бойові друзі отримали поранення, але продовжують бити ворога, повідомляє Голос України на своєму сайті.

Один позивний на трьох

Три солдатські долі злилися воєдино, аби заступити ворогові шлях до Києва. У них і позивний був один на трьох. На «Фагота» відгукувався екіпаж танка 14-ї окремої механізованої бригади, яка вийшла з Волині у лютневі дні на початку російсько-української війни. Один із членів того екіпажу відправився у вічність і став посмертно Героєм України. 

«Із Костею ми заприятелювали мало не одразу. До нього не можна було не прихилитися душею: кремезний, енергійний, дуже впевнений у собі, але водночас щирий, веселий і розумний хлопець.

Знав англійську, захоплювався полюванням і риболовлею. Ще й військовий досвід мав неабиякий. З 2014 року побував в усіх гарячих точках східного фронту, з-під Дебальцевого через мінне поле вивів цілу колонну нашої техніки.

Стріляв із гармати, як справжній снайпер, – жодного снаряда повз ціль. Та ніхто тоді не здогадувався, що дружити нам доля відвела тільки два короткі тижні», – розповідає командир танка Олексій Гребенюк.

Підрозділ, до якого зарахували танк із позивним «Фагот», вступив у бій вже першого березня. Він став на шляху рашистської армади біля села Макарова під Києвом. Перед тим троє хлопців порадилися між собою у тісному колі, що робити в разі, як їхній танк підіб’ють. Вирішили: в полон не здадуться за жодних обставин. 

«Якщо вже загинути, то краще загинути героєм», – сказав Костя, і всі з ним погодилися.

Чи непокоїло танкістів те, що потрібно буде вбивати живих людей, хоч і ворогів? Усі троє вважали: хвилювання з цього приводу зайві. Треба лишень ставитися до росіян наче до мішеней. Коли вони прилізли до нас непроханими й заходилися вбивати жінок та дітей – які вони люди? Та й сам Костя інакше, ніж орками, їх не називав.

Перша вогнева дуель

До речі, в тому першому бою ворог не здався таким уже грізним. Швидше, здивував своєю недолугістю. Було так. «Коробочки» бригади вночі помчали житомирською трасою і розгорнулися в чистому полі. З тилу на них посунув важкий «Т-90» росіян, і одразу навів на український «Т-64БВ» свою гармату. Відлік ішов не на хвилини, а на миттєвості, і навідник Костянтин Мрочко зреагував швидше та професійніше – випустив снаряд і поцілив у ворога. Але снаряд «Т-90» тільки зачепив. Він міг продовжувати бій, однак його екіпаж вочевидь злякався. 

Смертоносна ворожа машина позадкувала і зникла з виду. А росіяни мали всі шанси закінчити вогневу дуель на свою користь, бо в їх суперників саме заклинило механізм гармати. Танк відступив у село для ремонту, і тут друга несподіванка: зіткнулися з іншим російським танком. Той точно цілився в них, але також запізнився з пострілом. «Т-64» пустити в діло гармату не міг, тому командир випустив у «приблуду» довгу чергу з кулемета. Броні, звісно, кулі з НСВТ не пробили, але збили ворога з пантелику – дали змогу відійти, й обстріляти не встигли.

«Наш танк охопило полум’я»

До 8-го березня танкісти тримали дорогу до Києва. А вже вранці того ж дня наші штурмували блокпост агресора біля села Липівка. Зведена група із трьох танків і трьох БМП наскочила з лісосмуги несподівано і з короткої зупинки відкрила нищівний вогонь.

Першим снарядом Костянтин Мрочко підбив «Урал» з боєкомплектом. І той миттю спалахнув, наче свічка. Другим влучив у бойову машину піхоти ординців – і та вибухнула. Загалом екіпаж танка встиг випустити дев’ятнадцять осколково-фугасних і кумулятивних снарядів, добряче прорідивши залогу блокпоста. Лише потім ворог отямився й почав відповідати.

«У триплекс побачив, що снаряд вибухнув метри за три від нас. Почали маневрувати, але обстріл вівся щільний. Наступне влучання було пряме – прилетіло в башту. Костя загинув одразу – так і залишився сидіти нерухомо, головою до прицілу. Я тоді не тільки отримав опіки обличчя, а й контузію, через яку зомлів. Прийшов до тями й бачу – наш танк уже охоплює полум’я. Скомандував його покидати, але він навіть не поворухнувся й позу не поміняв», – ділиться командир.

Відкрив люк, став вибиратися, і тут ще один приліт у башту, від якого відкинуло на корму танка. Щойно впав звідти на землю, як з машини вирвався високий вогонь. Але перед тим її встиг покинути й мехвод – також поранений скалкою в ногу. 

«Нас забрали піхотинці на БМП й відвезли до лікарні. По тих лікарнях я відновлювався місяць. І там дізнався, що нашому побратимові Костянтину Мрочку Президент надав звання Героя України посмертно. Вважаю високу нагороду чесно заслуженою. Адже за ці два тижні війни він записав на свій бойовий рахунок ворожий БМП, «Урал», кілька БТРів, допомагаючи відкинути ординців від столиці. Мене також нагородили медаллю «За службу Україні». З нею повернувся на службу після лікування», – розповів Олексій Гребенюк.

Бажають одного – віддати побратиму останню шану

Бойовим побратимам Костянтина болять не рани, а щемливе усвідомлення того, що він досі не похований, як належить. Буцімто рештки з обгорілого танка (на знімку) дістали, й перевезли до якогось із київських моргів, повідомили командиру танка волонтери. Та хоч скільки шукали, його там не знайшли.

Тим часом танкісти з 14-ї окремої механізованої бригади переконані: після Перемоги у війні на місці останнього бою «Фагота» треба поставити пам’ятник, аби й наступні покоління знали, де жорстокому ворогові перешкодили зробити останній ривок до древнього Києва. А тіло Героя України поховати з почестями у рідному Благодатному, аби його родина, яку чоловік дуже любив, могла навідуватися на могилу й переказувати сімейні новини.

Мрія не збулася

Костя Мрочко алкоголю не вживав принципово – сповідував здоровий спосіб життя. Але всі члени екіпажу бойової машини, включно з навідником, після знайомства домовилися після Перемоги зустрітися у Нововолинську й усе-таки випити по келиху вина за зустріч і мир. Не вийшло: одного з трьох уже прийняв вирій. А війна триває…

Нагадаємо: Під Києвом у бою з окупантом загинув військовий з Благодатного: йому присвоїли звання Герой України та нагородили орденом


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *