Куди зникають зарплати бійців АТО
Чини із Міноборони можуть списати відсутність сучасних безпілотників на їхню дорожнечу. А нестачу пілотів ‒ на брак часу на підготовку. Однак, нічим іншим, окрім як бардаком у військах не поясниш той факт, що солдати на передовій мусять «вигризати» в командування власну зарплату.
У Міністерстві хваляться, що отримали цього року рекордний бюджет: грошей на армію вдосталь, зарплати ‒ від 1800 гривень. А в Генштабі запевняють: платять ще 100% премії за участь у бойових діях. Це, звісно, не 1000 бойових у день, але і цих грошей воїни не бачать. А в кожного ‒ родина вдома. І як їм боронити державу, коли сім’ї ‒ без копійки за душею, – пише Волинське Агентство Розслідувань.
Тетяна Мартинюк зібрала ганебні факти типового «кидалова» фронтовиків.
Живити бойовий дух військових Уряд та Президент обіцяли високими зарплатами та преміями, які платитимуть усім вчасно й прозоро. У генералів із Міноборони від запевнень закручують лампаси: цього річ жодних проблем із грішми нема, вистачить на всіх і на все.
Дійсність розходиться із казенними рапортами, в лінію оборони йдуть гнівні солдатські послання: передову досі годують і забезпечують волонтери. Мобілізовані отримують від дружин розпачливі смски із запитанням: «За що годувати дітей?»
Луцький адвокат Василь Нагорний із ніг уже збився ‒ роботи в юриста непочатий край: стос грошових справ по 51-й бригаді. «Збагнути важко, чим керується військова частина», ‒ каже він.
Молодшого сержанта Олексія Сороку, який пройшов іловайське пекло, дістав серйозні поранення, з армії демобілізували без копійки за душею. «Звільнити молодшого сержанта Сороку Олексія Петровича. Все», ‒ цитує Нагорний документ.
«А тепер я вам покажу, яким би повинен бути такий наказ. Премія ‒ 125, надбавка за виконання ‒ 50%, виплата компенсації за невикористану чергову відпустку, виплата одноразової річної допомоги. Це бійцю чи солдату, який взагалі не перебував в зоні бойових дій. І порівняти з Олексієм, який пройшов усе, що можна пройти», ‒ додає він.
Олексій вижив у «котлі» дивом: поки був у шпиталі, його товариші по зброї записали в дезертири. Де він, і що з ним, ніхто в частині не з’ясовував. Цілковите, зухвале недбальство, але тепер ‒ це його клопіт.
«Із грудня до самого звільнення, до 9 квітня, мені взагалі жодної копійки не платили. Всі документи приносив, усім показував», ‒ каже демобілізований боєць.
Із папкою заяв, витягів, довідок Олексій знову їде у Володимир-Волинський. І знову ‒ з одного кабінету до іншого. Попередні рапорти загубилися, в кабінеті юриста боєць пише вже третю заяву.
Офіційного коментаря журналістам щодо цього дати не хочуть, натомість реагують агресивно. «Де ваш дозвіл, щоб сюди заходити проводити розслідування?» ‒ питають в них. «Я його вперше бачу», ‒ кажуть журналістам про Олексія Сороку.
Таке ходіння по бюрократичних муках вже не лишає Олексію надії. «Можливо, суд вирішить це питання. Через місяць приїдеш до них, вони знову скажуть: «О, знову приїхав. Хто ти такий?» Давай знову через місяць розглянемо», ‒ бідкається боєць.
